Атака клонів. Нові партії як символ недолугості української політики

А воз и ныне там (с)

Оглядач Без Табу пояснює, чому створення нових партій “нових демократів” не призведе до кардинальних змін, а самі ці партії приречені на невдачу.

Створення чергової, невідомо якої вже за ліком політичної партії з демократичною нібито ідеологією в Україні – це не погана ідея. Це дуже погана ідея, яка має значно більше мінусів, аніж плюсів. Проте навіть люди, які чудово це розуміють, продовжують брати участь у грі, шансів виграти яку немає з самого початку. І постійне викривлення політичних ідеалів цьому лише сприяє.

Для когось це може прозвучати дивно, але в Україні за двадцять п'ять років незалежності не було жодної дійсно впливової політичної партії західного зразка. Тієї партії, яка трималася б обраного і задекларованого курсу від початку і до кінця. Тієї партії, яка вела б виважену кадрову політику, стабільно ігноруючи тих, хто за нормальних умов не впишеться до лав з точки зору навіть не партійної ідеології, а людського фактору. Тієї партії, погляди якої не змогли б кардинально змінити десять мільйонів доларів спонсорського внеску. В цьому немає нічого дивного, бо двадцять п'ять років з точки зору світової історії – дещиця, і навіть західні демократії не одразу прийшли до тієї диспозиції, яку мають зараз. Але без руху в вірному напрямку вони б до неї ніколи не прийшли.

Українські політики, як молоді, так і досвідчені, навряд чи розуміють головне: політична партія має триматися саме на певній ідеології, а не на харизмі та привабливості одного чи декількох лідерів. Подібний шлях розвитку веде в нікуди, але він все ще є дуже зручним через незрілість електорату. Електорат цей дуже просто “ведеться" на будь-які абсурдні обіцянки – будь то миттєве зниження і без того скромних комунальних тарифів або тисяча гривень на день для кожного учасника бойових дій на Донбасі.

Українські політики, як молоді, так і досвідчені, навряд чи розуміють головне: політична партія має триматися саме на певній ідеології, а не на харизмі та привабливості одного чи декількох лідерів

Виконувати ці обіцянки, як відомо, абсолютно не обов'язково, бо особливо фанатичні прихильники навіть без кілограму гречки на наступних виборах все одно проголосують за красномовного брехунця. Якщо ж проаналізувати кількісний та якісний склад хоча б останніх двох скликань Верховної Ради, то виявиться, що абсолютно усі депутати та політсили так чи інакше пролізли туди за рахунок невиконаних обіцянок. Цікаво, як довго триватиме це биття граблів об лоба середньостатистичного Івана Опанасовича Харченка?

Новостворені партії одразу ж починають припускатися помилок, починаючи формувати кістяк політсили за особистими, а не ідеологічними принципами. Один з хедлайнерів однієї з двох нових партій і взагалі звернувся до користувачів соцмереж з прямим питанням – кого ви, пані та панове, хочете бачити у наших лавах? Подібний підхід до справи прогнозовано обурив свідому частину аудиторії, особливо тих, хто читав в дитинстві байку про віслюка, козла, мавпу та клишоногого ведмедика. Дійсно, можна зібрати під одними знаменами достатньо багато популярних людей, але ніхто не дасть гарантій щодо їх ефективної співпраці, особливо в тому випадку, коли кінцева мета окреслена не конкретно, а загальними фразами на зразок "побороти усю корупцію в країні". Розуміння поняття "боротьба" у кожного виявиться різним – хтось згадає про комісара Каттані, хтось вирішить скористатися принципом "якщо не можеш зупинити безлад, то спробуй його очолити". А віз у підсумку залишиться на місці, можете не сумніватися.

Поки що у нових політичних силах збирається саме така неоднорідна компанія. Є старанні та працьовиті люди на зразок Максима Нефьодова, який не словами, а ділом довів свою користь для країни під час роботи у Міністерстві економічного розвитку та торгівлі. Але так звані єврооптимісти, які насправді виявилися канонічними лівоцентристами, все ж переважають і числом, і впливом. Настільки переважають, що навіть нормальні та порядні люди змушені підкорятися корпоративній етиці та публічно їх захищати. А як інакше розцінити реакцію Нефьодова на питання когось з представників ЗМІ про ставлення до Сергія Лещенка? Максим, звичайно, змушений відповісти звинуваченням у тому, що представник ЗМІ працює на неназваних олігархів і намагається подібними запитаннями підірвати довіру до благородної справи. Але справжньої думки про Лещенка ми, схоже, ніколи не дізнаємося, оскільки Нефьодов є людиною вихованою.

В цілому ж ситуація складається так, що новоявленим політикам варто було б звернути увагу на російський приклад. Навіть у країні, абсолютна більшість населення якої на генетичному рівні не звикла жити без сильної руки, ліберальні настрої років двадцять тому були достатньо сильними для того, щоб провести у парламент, скажімо, Союз правих сил. Але в підсумку історія завершилася трагічно через те, що кожен тягнув воза у свій бік. Якби так звані ліберали спробували хоча б раз піти на парламентські вибори єдиним фронтом, а не чубитися один з одним, то дещо зараз могло б складатися зовсім іншим чином. Хоча у глобальному плані хід новітньої російської історії це навряд чи б змінило.

Якби так звані ліберали спробували хоча б раз піти на парламентські вибори єдиним фронтом, а не чубитися один з одним, то дещо зараз могло б складатися зовсім іншим чином

Проте нібито ліберальні українські партії чомусь не хочуть вчитися на чужих помилках. І тому так і хочеться дати невтішний прогноз: на найближчих виборах до Верховної Ради їх чекає невдача і розчарування. І неважливо, коли ці вибори відбудуться – найближчої зими чи восени 2019 року відповідно до діючого графіку. Найприкріше те, що сумарний результат усіх так званих лібералів дозволив би їм не просто увійти до Ради, а стати цілком знаковими фігурами під час формування більшості. Але в підсумку і десяток мандатів, здобутих на мажоритарних округах, буде за щастя.

І так буде доти, доки новоявлені політики не зрозуміють, що гуртом і батька легше бити. Особливо тоді, коли є конкретна мета, а не бажання повоювати з вітряками за валюту від іноземних грантів. Втім, навіть це буде лише першим кроком до того, щоб стати справжньою партією європейського зразка. А поки лишається тільки спостерігати за атакою клонів на український електорат.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературовзнавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!