Зустрічати за одежиною. Ставлення до людей у камуфляжі як ознака несвідомості суспільства

12:00, 16 октября
Зустрічати за одежиною. Ставлення до людей у камуфляжі як ознака несвідомості суспільства - фото 1

Дрескод у часи гібридної війни.

Якби хтось кілька років тому сказав, що людей у камуфляжі на вулицях українських міст в певні часові проміжки буде більше, ніж людей у дорогих костюмах, його слова навряд чи сприйняли б адекватно. Як і будь-які інші передбачення щодо війни на території України. Але прогнози – річ невдячна, і справджуються вони у найбільш неочікувані моменти.

У романі братів Вайнерів "Ера милосердя” через увесь сюжет проходить червоною ниткою одна цікава деталь: у повоєнній Москві навіть старі солдати у затертих до дірок шинелях викликали нездорово позитивну реакцію пересічного люду, не говорячи вже про статечних красенів у військовій формі. Звичайно, автори дещо прикрасили реальність, оскільки це було вимогою часу (твір було написано у розпал епохи застою, коли пропаганда працювала зрозуміло в якому напрямку). Але щось таке дійсно було, і не лише у Москві. Радянські громадяни, для яких маленький та зручний внутрішній світ закінчувався за порогом власної квартири/кімнати, були неймовірно вдячні людям, що зберегли оманливий спокій та звичний порядок речей.

У сучасній Україні з вдячністю, нажаль, справи гірші. Це зайвий раз довела п’ятнична прогулянка центром мегаполісу, що вважається колискою Революції Гідності та важливим форпостом у війні з надмірно агресивним сусідом. Людей у камуфляжі тут справді було чимало – це все-таки було їхнє свято, і з такого приводу за вказівкою міського голови навіть центральний проспект частково перекрили. Але в кращому випадку лише один чи двоє з сотні перехожих спинялися для того, щоб привітати захисників країни з їхнім святом. Іншим, здавалося, було дуже незручно споглядати цю картину, а дехто (переважно представники вікової категорії 50+) і взагалі жалівся вголос на "мера-бандита", який у цей сонячний день віроломно прибрав з вулиць улюблені тролейбуси.

Електорат колишньої Партії Регіонів та інших маргінальних на всю голову політичних сил так і не зрозумів головного: якби не ці хлопці з сумними від побаченого на війні обличчями, акуратно поголеними маківками та мозолистими руками (золотозуба посмішка додається опціонально), то більшість палких прихильників "русского міра" зараз в кращому випадку стояла б в черзі за російською гуманітарною псевдодопомогою, живучи на сорок доларів на місяць. Приклад умовного Донецька не здатний чомусь навчити представників біологічного підвиду soveticus vulgaris, які на вивчення антиукраїнських ЗМІ витрачають більше часу, ніж на здоровий сон. І в цьому випадку у нашій викривленій реальності безсила навіть карма.

Але прикро, що очевидних речей не розуміють і представники малого та середнього бізнесу. Мова зараз зовсім не про те, що деякі фірми та підприємства принципово не беруть на роботу учасників бойових дій, не для протоколу пояснюючи відмову небажанням стикатися з проявами посттравматичного синдрому, алкоголізмом та іншими страшними нібито речами. Останнім часом людину у камуфляжі в годину пік охорона може випхати геть навіть з магазину з замороженими напівфабрикатами, не говорячи вже про більш респектабельні місця. Історія відомого ді-джея Топольського, який днями не пройшов фейс-контроль в одному з київських клубів (який пов’язують з мером Києва), стала надбанням громадськості, але скільки подібних випадків за участю учорашніх пересічних гречкосіїв, що були змушені одного чудового ранку взятися за зброю, лишається поза нашою увагою? Ваша правда, таки абсолютна більшість.

Хтось, звичайно, може зауважити, що до цивілізованих закладів з конкретним дрес-кодом пхатися у камуфляжі нерозумно. Але до умовного італійського ресторану розумна людина завжди вбереться відповідним чином або просто туди не піде, якщо не вистачає грошей. А от що собі думають власники миршавих наливайок, що ховаються за дорогими неоновими вивісками, химерним внутрішнім оздобленням та охоронцями у випрасуваних, але дешевих костюмах? Питання дійсно цікаве і небанальне.

Любителів мантри "в Америці так не роблять", що спробують виправдати горе-бізнесменів, доведеться підбити на зльоті: американські військові, що перебувають у звільненні, можуть спокійнісінько зайти у формі до будь-якого подібного закладу, і не лише на батьківщині. Чому? Та хоча б тому, що бути захисником вітчизни у США почесно з давніх часів, і це розуміють усі, навіть емігранти, що допливли до американського берегу на дерев’яних плотах.

Thank You for Your Service

Розумієте, два долари за чарку поганенької горілки невідомого походження не є гарантією того, що обраний вами заклад є дійсно елітним. Якщо ж охорона пропускає купку хіпстерів у драних штанях, але не дає зайти охайно вбраному вояку, то тут вже треба думати не лише про політику закладу, а й про елементарну громадянську свідомість. Так-так, про річ, з якою у багатьох українців труднощів значно більше, ніж з елементарною людською вдячністю.

Обережно, фейкові ветерани

P.S. Говорячи про людей у камуфляжі, не можна забувати про так званих "вовків у овечих шкурах". Сумна правда в тому, що "ряжених" у наших краях вистачає не лише серед пенсіонерів, що намагаються видати себе за ветеранів WWII, але й серед більш молодих поколінь. Скажімо, у західних областях вистачає йовбаків та інших цікавих особистостей, які намагаються приховати свою сутність під одежиною, що останнім часом стала ледве не стереотипною ознакою патріотизму та героїзму. Про це точно варто буде поговорити більш докладно.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Другое на тему
Предложение партнеров
Комментарии
Публикации