Оглядач Без Табу застерігає від будь-яких проявів емпатії стосовно "Радіо Вєсті" та його колективу, що обрав гроші, наплювавши на журналістську етику та фактично працював на користь держави-окупанта.
У багатьох фільмах та п’єсах зазвичай можна побачити один цікавий сюжетний хід. Права рука головного злодія, персонаж за своєю сутністю - одіозний, незадовго до фінальної сцени раптово вирішує смикнутися на інший бік барикади і допомогти протагоністу, що досі був його ворогом. Мотивація подібних вчинків може бути різною: або докори сумління остаточно позбавили сну, або раптово виявився на часі золотий принцип Талейрана ("Своєчасна зрада – не зрада, а влучне передбачення"). Але подібні кроки зазвичай суттєво впливають на підсумковий результат.
Колектив радіостанції "Радіо Вєсті", схоже, вирішив колективно вживатися саме у цю роль. Міняти амплуа журналісти, редактори та інший персонал почали на диво вчасно – саме тоді, коли стало зрозуміло, що на звичному місці роботи працювати їм лишилося недовго. Поведінка трудового колективу як для подібних випадків є цілком стандартною, ось тільки у щирість чомусь не віриться. І причин для цього є чимало. Вчитайтеся хоча б у текст заяви Дмитра Тузова, відомого ще з перших років незалежності України журналіста, що працював на радіостанції останнім часом (та отримував за це чималі гроші).
"Починати ще одну війну посеред війни недоцільно. Ми не будемо воювати з власною країною. Особисто я припиняю співпрацю з "Радіо Вєсті", так само чинить чимало моїх колег. Ви, мабуть, чули, що звільняється генеральний продюсер Віталій Докаленко, шеф-редактор інформаційної служби Ольга Куришко, програмний директор Ірина Сінченко", – причепитися до цих слів начебто й важко, але фальшиві нотки з пісні не викинеш. Особливо після наступних одкровень, під час яких деякі колеги Тузова зізнаються в тому, що нібито не знали очевидних речей про походження спонсорських грошей. Дійсно, вміти прикидатися дурнями протягом трьох років (або ж пошивати у дурні власну аудиторію) ще треба вміти.
Ремарка про "війну всередині війни" взагалі виглядає якось лицемірно та цинічно. З усіх FM-станцій найбільше розхитувала човна та нагнітала паніку серед пересічних гречкосіїв саме та, яку фінансував Олександр Клименко і з якою був пов'язаний Ігор Гужва. Кожна ініціатива нової влади розглядалася тут виключно з негативного ракурсу. Шановне панство, що змінило на Грушевського та Банковій Віктора Федоровича та його свиту, іноді намагалися виставити як справжню криваву хунту навіть яскравіше та агресивніше, ніж це робила паралельно кремлівська пропаганда. Позитиву редакція намагалася навіть не помічати.
Особливо добре це було помітно під час спроб слухачів зателефонувати на радіо та потрапити до прямого ефіру зі своїми питаннями чи коментарями. Якщо під час обговорення змін у паливно-енергетичному комплексі України вам раптом закортіло сказати кілька теплих (дійсно теплих) слів на адресу Коболєва з Вітренком, ймовірність почути у слухавці короткі гудки за кілька секунд зазвичай була близькою до ста відсотків. Зате з тирадою на зразок "сучі діти підвищили комунальні тарифи до небес, у мене пенсія лише дві тисячі гривень, я не хочу помирати з голоду через цих катів" до ефіру можна було пробитися майже гарантовано. В кращому випадку ведучий та гість студії могли цілком щиро пожаліти нещасного громадянина/громадянку та пожурити негідників-урядовців.
Втім, комунальні драми виглядають дрібницями у порівнянні з драмами мовними. Щонайменше раз на тиждень радіостанція обов’язково піднімала тему "утискання російськомовного населення на в Україні". Найбільш маргінальні гості взагалі зауважували, що саме подібні утиски стали причиною виникнення Майдану 2.0 (без особливого підкріплення аргументами, щоправда), а прийняття законів, що регулюють використання української мови, можуть спровокувати нову хвилю "народних невдоволень". Не обходилося без апеляцій до деяких історичних особистостей – скажімо, до Булгакова, який був "плоттю від плоті російськомовного Києва". Постійна аудиторія після цього навіть не могла збагнути, що є для неї найстрашнішим: долар за 25, електроенергія по гривні за кіловат чи українізація.
Після цього лишається тільки одне питання до так званого» творчого колективу» радіостанції, що вирішив раптово піти на вільні хліби. Пані та панове, чи маєте ви право говорити про небажання "влаштовувати війну посеред війни" після того, як протягом останніх трьох років ви без жодних докорів сумління воювали проти власної країни всередині її інформаційного простору?
Це навіть не схоже на плюралізм думок, як сказали б у часи правління Горбачова. А в тому, що гроші не пахнуть, усі вже давно переконалися і без ваших старань. Більшість з вас в підсумку знайде собі місце у схожих за ідеологією засобах масової інформації, бо в подібних випадках зазвичай міняються бухгалтерія та касири, а не замовники та безпосереднє начальство. І займатися ви будете звичними справами – розхитувати українське суспільство та лякати його "новими звірствами кривавої хунти". Про надання ефіру суспільно небезпечним елементам на кшталт Тетяни Монтян годі й говорити. Тому чи варто вам зараз подібним чином апелювати до небайдужої громадськості?
Справді, іноді краще жувати, ніж говорити.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець