Зняти з язика. Чому із законопроектом №5670 не все так просто

11:00, 24 января
4
Час діяти - фото 1
Час діяти / Getty Images

На двадцять шостий рік Незалежності український політикум нарешті дозрів до того, щоб не на словах, а на ділі узятися за питання української мови.

Відповідний законопроект зареєстрували у Верховній Раді, і його розгляд вже є неминучим. Питання лише у часі. Поки ж народні обранці визначаються з власним вибором, варто проаналізувати усі підводні камені та речі, які декому, на перший погляд, можуть здатися не дуже очевидними.

По-перше, не варто сподіватися на те, що депутати одностайно підтримають життєво важливий закон. Щонайменше третина власників мандатів боїться української мови немов вогню і зробить усе для того, щоб завалити голосування. В першу чергу варто говорити про фракції, основу яких складають представники колишньої Партії Регіонів. Умовні Олександр Вілкул-молодший із Вадимом Рабиновичем можуть скільки завгодно чубитися публічно задля красивої телевізійної картинки та введення електорату в оману. Але коли треба захищати порядки та принципи, встановлені на українській території Москвою ще бозна-коли, маргінали у дорогих костюмах на диво оперативно об’єднують зусилля.

Але не лише представники екс-ПР здатні всунути палицю у колесо патріотам. Сумно це визнавати, але політичні сили, що входили або досі входять до парламентської коаліції зазвичай ставлять власні перспективи вище за державні у списку пріоритетів. Для прикладу можна згадати перейменування Дніпропетровська, яке в підсумку виявилося не перейменуванням, а необережно виконаним обрізанням. Пролобіювала цей варіант верхівка профільного комітету ВР, яка складається переважно з депутатів від «Батьківщини» та «Солідарності». Жодна з цих партій не мала у місті стабільної підтримки ще позаминулого року, але після ходу конем їхні рейтинги поповзли вгору.

На батьківщині Олеся Гончара зараз взагалі склалася парадоксальна ситуація. Позавчора під час відкриття пам’ятного хреста міський голова чи не вперше за час перебування на посаді звернувся до присутніх на публічному заході українською мовою. Хтось, звичайно, вважає це маніпуляцією та дешевим піар-ходом, але слів з пісні вже не викинеш. Ще минулого року син вчительки російської мови та літератури неодноразово зазначав, що не знайдеться людини, яка змусить його говорити українською. Але конкретна людина не знадобилася, бо обставини змусили. Представники ж патріотичних нібито політичних сил роблять усе, щоб схилити на свій бік хоча б частину консервативного російськомовного електорату. Навіть не знаєш, кого тут доречніше згадати – чи Юрія Шевчука з його теорією мовної шизофренії, чи карикатурного Мину Мазайла, послідовників якого вистачає і досі…

По-друге, прийняття закону ще не гарантує перемоги на мовному фронті. Чому? Та хоча б тому, що суворість юридичних норм у наших краях компенсується необов’язковістю їхнього виконання. Штрафи за утискання державної мови, інститут мовних інспекторів, підвищення вимог до державних службовців – на папері усе це виглядає красиво. А насправді навіть вимога вільного володіння українською для народних депутатів хіба що прописана, але жодним чином не виконується. Скільки років пройшло, а мови не було навіть про формальні перевірки. Хоча після того, як після встановлення світлофорів люди на регульованих перехрестях продовжують перебігати дорогу на червоний, дивуватися схожим неподобствам не доводиться.

По-третє, варто засмутити найбільш палких активістів – прийняття закону не зможе миттєво зменшити попит на російський медіапродукт та інші послуги російською мовою. Це може статися лише з часом і не без докладання певних зусиль, а в перші місяці та роки де-не-де доведеться стикатися з дискримінацією за мовною ознакою. До речі, не кожен прояв дискримінації підпадає під дію положень законопроекту №5670. Якщо касир у супермаркеті принципово відмовляється обслуговувати вас українською, то це може коштувати дуже дорого як йому, так і його роботодавцю. Але якщо у російськомовному гетто великого міста якийсь молоденький злодюжка зламає вам щелепу потужним ударом кастету у відповідь на звернення до нього українською, то покарають його хіба що за завдання тілесних ушкоджень.

Так, у законопроекті зараз прописана норма прирівнювання подібного вчинку до тих, що караються за статтею 338 КК України (наруга над державною символікою, якщо раптом забули чи не знали). Але в країні, де сісти за ґрати після злочину на сексуальному ґрунті зазвичай можна лише тоді, якщо перед цим став на шляху дуже впливової та поважної людини, подібні норми, нажаль, є виключно декларативними. Та й не факт, що закон дійде до фінальної стадії голосування у поточному вигляді – практика показує, що правок може бути чимало, а на виході ми ризикуємо отримати сучасну версію суду над щукою з відомої байки.

Втім, зараз песимістичні настрої поки що варто відкинути. Три роки тому теж не всі вірили у перемогу Майдану, а вийшло он що. Тому треба сподіватися на краще та не забувати про інші важливі справи, без яких законопроект №5670 нічого не вартий.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
4
Другое на тему
Комментарии
Публикации