Жадан та собаки. Як український митець став мінським бранцем

Життєва проза / Сергій Жадан via Facebook

Без Табу розглядає історію з затриманням Сергія Жадана у Білорусі з несподіваного боку так вважає, що випадок Жадана підтверджує одвічну теорію про митців та політику.

Літературознавець Вареник вже не раз зазначав, що митцям та іншим тонким і хворобливим натурам не варто лізти до політики. Жодна з цих спроб зазвичай не завершується успіхом або через смикання з боку внутрішнього перфекціоніста, або через хронічний ідеалізм, але найчастіше через банальне нерозуміння того, що і як тут працює.

Якщо брати за приклад, скажімо, співаків, але винести за дужки золотий голос дев’яностих Таю Повалій, чию каденцію перервав (за словами товаришів по партії, звісно ж) форс-мажор, картина вийде нехай і однобокою, але показовою. Щонайменше в останніх трьох схожих випадках (Вакарчук, Лижичко, Огневич) депутатські повноваження складалися достроково за власною волею.

Чому? А тому, що носій мандату раптово розумів, що політика - не його стихія.

Сергію Жадану в цьому плані все ж варто віддати належне. Відомий митець зазвичай принципово намагався не лізти у воду, не знаючи броду. Принаймні, у спробах стати публічним політиком один з найвідоміших (якщо не найвідоміший) уродженець Старобільська поміченим не був. І це при тому, що деякі деталі біографії могли б цьому посприяти. Комендант наметового містечка у Харкові під час Помаранчевої революції, послідовний критик солодкої парочки Добкін-Кернес, власник не розкритого до кінця потенціалу лідера громадської думки – трясця, навіть до восьмого скликання Верховної Ради чимало людей потрапили зі значно скромнішим багажем! Але маємо те, що маємо.

Втім, політика іноді власноруч затягає відомого поета та прозаїка до власних нетрів. І кожного разу це закінчується зовсім не безболісно. Три роки тому під час харківського Євромайдану Жадану добряче перепало чи то від тітушок, чи то від місцевої міліції, чи то від усіх разом – проукраїнські активісти тоді, нажаль, воювали в режимі "одні проти всіх”.

Наступного року шановний митець раптово вирішив розрекламувати свою давню знайому і землячку Олену Заславську, запросивши її взяти участь у європейських дебатах у Харкові. Ніхто б не бурчав з цього приводу, якби гостя не була палкою прихильницею ідеї так званого "відновлення Новоросії" і не підтримувала антиукраїнські сили. Цього разу Жадана ніхто не бив, але бажання "почути Донбас" по його репутації дещо вдарило.

Днями ж сталася подія, після якої особистістю письменника зацікавилися навіть ті українці та громадяни України, які в лютому 2017 року почули про нього ледве не вперше. Звичайний візит до Білорусі перестав бути таким, коли вночі до номеру готелю, в якому зупинився Жадан, стрімголов залетіли представники місцевих правоохоронних органів. Узяли вони митця під білі рученьки без жодних пояснень та влаштували біганину з відділення до відділення, оскільки їм самим не пояснили, з якої причини треба затримати саме цього іноземця. Нарешті виявилося, що звинувачують громадянина України Жадана С.В. у "причетності до міжнародного тероризму".

Найважливішим тут здалося не те, до чого тут взагалі тероризм, а зовсім інше питання – хто звинувачує? Раптово стало зрозуміло, що ані білоруське МВС, ані білоруський КДБ особливих претензій до гостя не мають. Зате мають дещо російські спецслужби, яким дуже вже кортить потриматися за горло поета та прозаїка. Подальші пояснення були наскільки геніальними, настільки і простими: розумієте, пане Сергію, візова зона у нас спільна, тому якщо Москва заборонила вам в’їзд, то й ми маємо відреагувати синхронно та відповідно. Начебто і смішно, але насправді сумно, і не лише тому, що без вини винний митець просидів аж до ранку у КПЗ.

І ось тут Жадан мимоволі довів, що митцям та іншим тонким і хворобливим натурам не варто лізти до політики. Чому? Та тому, що нервова система зазвичай геть розхитана і емоцій забагато. Не можна в цьому контексті знову не згадати про легендарний лист російських діячів культури на адресу Путіна з приводу Криму – який відсоток підписантів, на вашу думку, зараз у розпачі намагається вкусити себе за лікті? Отож бо й воно. А все тому, що думати треба зазвичай не серцем, а головою, причому бажано своєю.

Так от, жертва білоруських силовиків суто на емоціях закликала розірвати дипломатичні відносини з Білоруссю та Казахстаном, ще одним членом вищезгаданої спільної візової зони. А після розриву непогано було б ще й справжнісінький хрестовий похід влаштувати, так-так! Трохи згодом Жадан дещо охолонув і від попередніх заяв відхрестився, але запізно – у Мінську вже перелякалися не на жарт і скасували йому заборону на в’їзд.

Якщо розглядати події з іншого, більш серйозного ракурсу, не можна не відзначити оперативність та ефективність втручання в ситуацію МЗС України. Проте у вітчизняному фольклорі наші дипломати, схоже, залишаться неоспіваними героями.

Сам поет та прозаїк, в свою чергу, опинився в тому ж становищі, що й Боббі Мур у пісеньці Висоцького про Пеле. Ніч за ґратами – ще те поневіряння, але окупитися воно може сторицею, оскільки білоруські силовики розрекламували Жадана так, як жодне піар-агентство не спромоглося б. Добре це чи погано? От цього поки що ніхто не знає.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!