Все ще голий король: Різноманіття політсил в Україні як справжній вибір без вибору

Як нічого не робити, але стати лідером соцопитувань / Прес-служба Юлії Тимошенко

Аналіз електоральних вподобань українців наводить на невеселі думки. Оглядач Без Табу пояснює, як розуміти високі рейтинги партії Тимошенко та чому голосують за партію «Слуга народу».

Останнім часом у нас заведено останніми словами сварити простого виборця. Мовляв, і замість голови у нього зазвичай телевізор, і безкоштовний продуктовий пайок за три тижні до виборів для нього значить більше за діяльність кандидатів за попередні п’ять років. Але чим задумувався хтось над тим, що ЗМІ, різноманітні соціологічні групи та експерти усіх мастей самі створюють для електорату реальність, схожу на кімнату у формі кулі з м’якими стінами? Навряд чи. А варто було б.

От звернімо увагу хоча б на соцопитування, що проводилося в останні два тижні минулого року. Нібито нічого незвичного: пройшлися вулицями, попитали людей, за кого вони б віддали свої голоси на парламентських виборах, якби вони відбулися сьогодні, підбили підсумки та опублікували їх. Але насправді спрацював принцип «що посієш, те й пожнеш». Бо на левову частку електорату діють швидше дешеві ефекти, ніж реальні справи. І прикладів можна навести чимало.

Скажімо, лідерство «Батьківщини» з 12% на загальнонаціональному рівні не підкріплюється жодними діями. Парламентська фракція голосує за важливі законопроекти лише тоді, коли відступати зовсім нема куди, бо позаду лише Москва (і в прямому сенсі, і в переносному). А поведінка Шкрум, Рябчина та інших подібних одне до одного «власенків» здебільшого нагадує саботаж.

Лідер партії – Юлія Тимошенко - і поготів давно відвела собі роль кішки, що нібито гуляє сама по собі. При цьому газові контракти, підписані свого часу рукою Тимошенко, і досі завдають Україні клопоту (хоча вже не такого сильного, дякуючи стокгольмському арбітражу). Слова, знову слова, повний іміджевий несмак в суміші з епатажем – от і вся красива обгортка. Але є, нажаль, два фактори, які працюють на користь колишнього БЮТ.

Фактор перший – особистий рейтинг самої Тимошенко. Деяким, м’яко кажучи, не проукраїнським (більше того, взагалі не українським) силам, і досі вигідно тримати колишню голову уряду серед політичного авангарду та періодично накручувати їй рівень підтримки. А оскільки інших харизматичних постатей у «Батьківщині» на державному рівні немає, то виборець несвідомо помиляється, роблячи ставку на «театр одного актора». Це актуально і для Олега Ляшка, і для Анатолія Гриценка, а також для інших «одинаків», які на словах можуть запропонувати народу лише «боротьбу зі злочинною владою».

"Батьківщина" - переможець виборів до ОТГ, але чи дійсно все це представники партії?

Фактор другий – так зване «рейдерства локальних героїв». Згадайте нещодавні вибори на ОТГ, де «Батьківщина» несподівано здобула перемогу, якщо говорити про всеукраїнські масштаби. Але варто було лише розпочати ретельний аналіз переможців на місцях, як виявлялося, що «тимошенківці» або приписали до себе цих кандидатів в останній момент, або взагалі вже постфактум спробували вкрасти у інших політичних сил.

Майже всі чомусь мають звичку забувати про те, що територіальні громади – це не політика, а перш за все побут. Людина, що наводить в побуті лад, заробляє собі непогану репутацію, і вона дивним чином переноситься на політсилу, яку цей член ОТГ нібито представляє.

Відбувається досить шкідлива для всіх плутанина. Місцеві реалії аж ніяк не можна переносити на загальнонаціональний масштаб. Це заважає і новоствореним політичним силам, які намагаються розвиватися знизу, а не згори – тобто спочатку зробити достатньо напрацювань і добре ім’я на локальному рівні, а потім розпочинати боротьбу за мандати народних депутатів. Це псує життя і тим, хто робив добро для власної громади, але одного разу випадково підписався не за ту партію. Або ж його взагалі «підписали», майже не питаючи дозволу.

Комусь смішно? / прес-служба студії Квартал 95

Втім, до «Батьківщини» ще якось можна звикнути та навчитися ігнорувати. А що робити з відвертою буфонадою на зразок «партії Зеленського», офіційно відомої як «Слуга народу»? Вибачте, але це навіть не діагноз, а вирок певній частині українського суспільства. Якщо вірити результатам соцопитувань, кожен двадцять п’ятий виборець готовий провести до Верховної Ради збіговисько коміків без будь-якої конкретної політичної програми.

Скільки не захищай нашу людину, а виявляється, що для створення бодай якогось рейтингу достатньо мати можливість мавпувати владу у прямому (і не лише ефірі). Здається, дехто забув, що чоботар повинен лагодити чоботи, а не пекти пироги.

І граблі ж ці пересічного українця по лобі гамселять не вперше. Згадайте часи, коли деякі джерела приділяли забагато уваги безіменній тоді ще політсилі на чолі з Саакашвілі. Які там рейтинги тільки не малювали – і 10 відсотків, і 12, і навіть 15… Малювали навіть незважаючи на те, що король в кращих традиціях казок Андерсена від початку був голим. Що ми маємо зараз? «Рух нових (і дуже непевних, до речі) сил» навіть прохідного бар’єру у 3% не подолав би, якби вибори відбулися десь на минуле Різдво. Бо зготувати все з чогось, а що-небудь – з нічого може лише кухар від бога, а не купка дилетантів з портативним мангалом.

От і виглядає все немов в радянському гастрономі. Начебто і гроші в гаманці є, і на полицях не так вже й порожньо, а придбати нема чого. Не морською капустою чи кількою в томаті ж давитися вкотре, справді. Альтернатива без альтернативи – це найгірше, що може бути в подібних випадках. Особливо коли список «альтернатив» формують за нас.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!