Вогонь на враження. Як СБУ імітує бурхливу діяльність і робить з мухи слона

15.10.2016, 13:20
Не той реконструктор - фото 1
Не той реконструктор / Денис Дубровський via Facebook

Як “маленька переможна війна” на місцях вдарила по репутації СБУ та не вирішила великих проблем.

Іноді складається враження, що українські силові структури і особливо спецслужби існують в якомусь специфічному паралельному вимірі, де бажання лівої ноги превалює над здоровим глуздом. Саме цим можна максимально просто і швидко пояснити їхню поведінку та методи роботи. Необхідність влаштувати "маленьку переможну війну" задля імітації бурхливої діяльності штовхає силовиків на необдумані дії, які частенько мають сумні і кумедні водночас наслідки. Повчитися на власних помилках за останні років двадцять ніхто, здається, навіть не намагався.

Справа ніжинського майстра-зброяра Дениса Дубровського чудово вписується в цей асоціативний ряд. Схоже, що СБУ отримала згори одразу дві команди – довести до пуття справу бурштинової мафії та добряче вдарити по чорному ринку зброї. Як зробити це з мінімальними витратами часу, грошей та людських ресурсів? Правильно, заарештувати відомого реконструктора, оголосити його ледве не головним постачальником вогнепальної зброї для копачів та їхніх хазяїв і відрапортувати про нейтралізацію небезпечного злочинця. Нібито геніально, але насправді ні, оскільки у подібні історії народ не вірить ще з часів Януковича, під час правління якого традиція шиття резонансних справ білими нитками остаточно стала національною.

Зовнішній вигляд мушкетера бійця бурштинової мафії в уявленні СБУ

Власне кажучи, для СБУ спроби видати муху за слона не є чимось новим. Згадайте хоча б випадок з "трамвайними терористами” у Дніпрі кількарічної давнини. Тоді представники спецслужб довго говорили про те, що кількість жертв якимось дивом не перевалила за позначку 50, а зловмисники нібито планували ще кілька терактів. Проте справа вже на момент потрапляння до суду була нежиттєздатною через труднощі з доказовою базою, якої там за великим рахунком і не було. А пізніше один генерал, якому раптово схотілося стати депутатом облради, і взагалі прямо натякнув на те, що підозрювані могли не мати до вибухів навіть мінімального стосунку. А от працівники спецслужб, що отримали певні команди з Києва, якраз таки мали.

Зараз численні справи проти членів бурштинової мафії, як ми й передбачали, теж тріщать по швах. Чимало фігурантів гарантовано вийдуть сухими з води, інші ледве-ледве намокнуть, відбувшись сміховинними з точки зору їхнього реального прибутку штрафами. За ґратами в підсумку опиниться лише дрібнота без права голосу та кілька невдах, обраних на символічні ролі жертвенних агнців. Це розуміють усі, оскільки по-іншому система просто не працює. І тому охочим до сенсацій іноді необхідно кинути кістку – хоча б задля того, щоб підігрівати згасаючий інтерес. Але кістка дуже часто виявляється несмачною або взагалі несправжньою.

Якби СБУ мала бажання реально боротися з нелегальною зброєю, то давно б вже звернула увагу на те, звідки вона береться. У позаминулому десятилітті з деяких діючих на той момент військових частин автомати та пістолети зникали без особливих пояснень, не говорячи вже про важче озброєння – один з міністрів оборони часів Януковича не просто зізнавався в цьому, а пишався собою, розповідаючи про участь в подібних оборудках. А коли військові частини ліквідовувалися, то починалося справжнє свято. Продану за безцінь зброю можна було запросто списати заднім числом або взагалі оголосити викраденою. Ніхто ці "крадіжки", ясна річ, не розслідував – справи просто ховалися далеко в архів. Не згадували про них навіть тоді, коли під час затримання одного з членів особливо небезпечної ОЗГ у багажнику його "дев’ятки" знаходили АК та кілька бойових гранат.

Справжня зброя копачів

Інший, не менш кричущий приклад – зброя, що повертається на вулиці після того, як була конфіскована та оформлена як речовий доказ. Представники правоохоронних органів не люблять розповідати про такі речі публічно, але не для протоколу зізнаються: подібні прецеденти іноді мають місце. Голови з плечей за це, звісно ж, не летять. Про зброю, що потрапляє на мирні території з зони АТО, годі і говорити – ця тема занадто приїлася ще протягом минулого року. Щоправда, тут варто зазначити, що найчастіше від привезеного з Донбасу краму страждають ті, хто його привіз. Причому страждають свідомо: випадки самогубств учасників бойових дій, вчинених за допомогою гранат, не є поодинокими.

Але реальна боротьба з торгівцями зброєю вітчизняним спецслужбам нецікава. В кращому випадку довелося б псувати відносини з іншими відомствами, працівники яких цілком могли виявитися причетними до незаконних оборудок. В найгіршому ж довелося б пиляти гілку, що одночасно виконує роль сідала. Давно вже відомо, що деякі обласні управління СБУ примудряються жити власним життям, не зважаючи на вказівки зі столиці, і заробляють не на тому, на чому мали б заробляти. Сказати, що подібним персонажам дуже не хочеться ламати систему – не сказати нічого.

А з Дубровським, схоже, все буде добре. Хоча б тому, що з доказовою базою у цій справі така ж біда, як і у випадку з "трамвайними терористами". Питання тільки в тому, з кого наступного разу спецслужби спробують зробити цапа-відбувайла.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации
Загрузка...