Вміти – за плечима не носити. Що варто змінити у системі шкільної освіти в Україні

До китайських екзаменів нам ще далеко / cfp.cn

За кілька днів Міносвіти презентуватиме шкільну реформу. Автор Без Табу розповідає, що не так у пострадянській школі і чим їй можна допомогти.

Система шкільної освіти в Україні давно потребує невідкладного ремонту, причому зовсім не косметичного. Добре, що хоча б на двадцять п’ятий рік незалежності у профільному міністерстві нарешті зрозуміли це. Вже найближчого четверга Лілія Гриневич та її підлеглі мають намір представити на засіданні уряду концепцію шкільної реформи. Якщо хоча б частину невідомих поки у дрібних деталях задумів міністра освіти та науки вдасться втілити у життя, то це вже буде непогано, адже поки що середньостатистичну українську школу краще за все характеризують такі поняття, як "анахронізм" та "гармидер".

По-перше, у шкільній програмі все ще багато частково зайвих та непотрібних речей.

Особливо це стосується точних наук. Мова тут не лише про завищені вимоги, але й про кількість часу, що виділяється на вивчення теорем та формул, які 99 відсоткам учнів у дорослому житті ніколи не знадобляться, якщо вони самі не заведуть дітей. Сім сумарних годин алгебри та геометрії на тиждень – норма для шкіл з математичним ухилом, але не для навчальних закладів, які потенційних претендентів на Абелівську премію не готують в принципі. Навчити середньостатистичного школяра чотирьом основним математичним діям можна і за менший проміжок часу – багатьом для цього взагалі курсу початкових класів вистачає.

Автору у юні роки частенько щастило на викладачів, і заслужений медичний працівник на пенсії, яку від нудьги занесло до рідної школи викладати ОБЖ, до цього переліку цілком вписувалася. Досвідчена та освічена людина, яка свого часу брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та вірменського землетрусу, за одну годину на тиждень розповідала малолітнім неукам більше цікавих і справді корисних речей, ніж деякі інші викладачі за шість. Розповідала і завжди неприємно дивувалася дисбалансу шкільної програми – на найважливіші з її точки зору дисципліни виділяють найменше годин. Тоді ці заяви могли комусь здатися кумедними та несерйозними.

Але подивіться, скільки у нас зараз спеціалістів з логарифмів та інтегралів, які знати не знають, що робити після опіку окропом або укусу змії? Отож бо й воно.

Заради справедливості варто зауважити, що в сегменті гуманітарних дисциплін перевантаження теж має місце. Професор Григорій Клочек, авторитетна у певних колах людина, днями зауважив, що кількість письменників та творів, закладених до шкільної програми з літератури, абсолютно не відповідає часу, що виділяється на вивчення та закріплення. Дійсно, за дві години на тиждень дуже важко повноцінно охопити настільки широкий діапазон, а для когось ця місія і взагалі є нездійсненною. Виходів з цієї ситуації не так вже й багато – або збільшувати кількість годин, або зменшувати обсяг програми.

Клочек, щоправда, пропонує неоднозначне і не дуже очевидне рішення – на думку пана професора, таку навчальну дисципліну, як зарубіжна література, треба прибрати геть. "Розумію, багатьом ця пропозиція може здатися достатньо суперечливою. Аргументи проти нього, звичайно ж, знайдуться, але я переконаний, що вагомих аргументів на його користь значно більше. Не починаючи дискусію через брак часу та місця, наведу лише один з них: прошу подумати, чому у загальноосвітніх школах усіх європейських країн такого предмету, як зарубіжна література, немає", - позиція пана професора здається чіткою і зрозумілою, але не без нюансів, особливо якщо звертати увагу на бажання зліпити з української та зарубіжної літератури один предмет.

У американських школах (давайте вже відверто: європейський досвід нікого зі справжніх чи удаваних реформаторів не цікавить, а мантра "давайте зробимо все, як у Штатах" вже настільки в’їлася у мозок та менталітет, що про неї нема сенсу зайвий раз нагадувати) поглибленого вивчення зарубіжної літератури дійсно немає. Починається воно лише у коледжах та університетах, та й то лише для тих, хто обирає собі відповідну спеціальність та напрямок розвитку.

Та що там зарубіжна література – там навіть у вивчення творів власних письменників ніхто нікого не змушує заглиблюватися, бо американська система освіти готує дітей до відносно легкого життя у суворому капіталістичному світі, а не вчить розв’язувати кросворди.

Вільному воля, як то кажуть.

І ось тут виникає цікава проблема, яка в сучасних українських реаліях може не вирішитися взагалі. Так-так, мова про можливість обирати предмети для вивчення не лише у вищих навчальних закладах, але й у середніх школах. Вітчизняна система освіти, все ще частково заточена під радянські лекала, ніколи на таке не піде – якщо погодитися зі зміною концепції, то багато заслужених "олдскульних" педагогів втратять робочі місця і змушені будуть вирощувати огірочки на заміській фазенді. Тому систему цю руйнувати треба до самісінького фундаменту, що Гриневич та її підлеглі цілком здатні зробити.

Так що у четвер варто запасатися… ні, не смаженою кукурудзою, а блокнотом та фіксувати усі свіжі ідеї з міністерського проекту. Фіксувати хоча б для того, щоб потім звіритися, що вдалося втілити у життя, а що припало пилом. День 18 серпня 2016 року так чи інакше буде для української освіти знаковим. Принаймні, дуже хочеться на це сподіватися.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!