Ватно й халатно. Чому Україна з тріском провалює хокейний Мундіаль

11:15, 25 апреля
9
Ватно й халатно. Чому Україна з тріском провалює хокейний Мундіаль - фото 1

Свято хокею у Києві прогнозовано вийшло з гірким присмаком – хто у цьому винен, розбирався спортивний журналіст Іван Вербицький.

Цими днями українські прихильники хокею злилися у спільному екстазі. До Києва завітав чемпіонат світу. Нехай не в елітному дивізіоні, нехай у складах команд-учасниць немає гравців топ-рівня. Мундіаль є Мундіаль. Заради нього довелось переїхати на інший берег Києва самому Євробаченню. Квитки на поєдинки за участю вкраїнської збірної були розкуплені ледь не за місяць до старту турніру. «Билетов реально нет», - писав на власний сторінці в Фейсбуку, перепощуючи матеріал з заголовком «Сім’ї хокеїстів збірної України не потраплять на трибуни», один з працівників Федерації хокею.

На «чорному ринку» квитки, ясна річ, були. Але їх вартість лякала. Одна перепустка на гру збірної України коштувала 400-500 гривень. Парадокс у тому, що кілька моїх знайомих таких сум не пошкодували. І то за умови, що вони в хокеї трохи розбираються й добре розуміли, що за такі гроші не побачать не те що Яґра, Копітара чи братів Седінів, а навіть майстрів рівня Понікаровського чи Федотенка.

Гадаю, піарникам турніру довелося добре помізкувати над питанням, ким би персоніфікувати те хокейне добро, яке на українців очікує 22-28 квітня. Бо навіть Дениса Ісаєнка, Олександра Побєдоносцева та Артема Гніденка, які грають за українську збірну понад десять років, особливо впізнаваними, з точки зору обивателя, особистостями не назвеш.

Зрештою, зрозуміло, що дійсних прихильників хокею з шайбою (або гаківки) приваблювало не стільки очікування побачити щось незабутнє, скільки сам процес. Решті ж забивали баки змалюванням райдужних перспектив виходу української збірної до еліти світового хокею ЗМІ. Бо так у нашій країні повелося, що критикувати можна футболістів. Одному бракує патріотизму, інший кривоногий, третій – «буратіно», їхній тренер – фізрук. Натомість з хокеїстів, починаючи з перших років Незалежності, змальовували небожителів. Лише тому, що вони в той хокей грають і виходять у складі збірної України на лід. Дарма, що виступаючи ще в елітному дивізіоні, українці здебільшого не грали в хокей, а влаштовували льодові побоїща.

Наприкінці 90-х і по 2007 роки, тобто, в період, коли наша команда виступала в еліті світового хокею, виділялася вона лише двома показниками – найбільшою кількістю штрафних хвилин і числом отриманих на власні ворота кидків. А мантру «рєбята старалісь, сдєлалі всьо, что моглі, ім нужно поставіть памятнік уже за то, что оні здєсь виступают» вперто повторювали не лише тренери, а й ті, хто ті виступи висвітлював. Хокейне середовище – вузьке й у цілому закрите, тут не прийнято критикувати «своїх».

Власне, «рєбята стараются» досі. «Рєбята маладци, білісь с пєрвой і до послєднєй сєкунди» - то свіжа цитата тренера збірної України Дмитра Підгурського після другої поспіль поразки команди на домашньому Мундіалі. 3:5 від угорців і 1:2 від поляків – у принципі, нічого несподіваного не сталося. Ці результати є відображенням стану українського хокею з усіма його напівбожками і псевдозірками. Тими, хто зараз за збірну виступає й міг виступати.

«Понікаровський відмовився виступати за збірну на чемпіонаті світу» - забийте цю фразу в пошук у Google і отримаєте підбірку майже ідентичних матеріалів, починаючи з 2005 року. Олексій Понікаровський – то, мабуть, найзірковіший з чинних вихованців українського хокею. Понад десять років він виступав у національній хокейній лізі. За збірну ж країни, в якій виріс, Олексій спромігся виступити лише раз. Тоді, коли інші здобули для нього право зіграти на Олімпіаді-2002.

Олексій Понікаровський зрадив принципам одного разу - заради Олімпіади - фото 43758

Олексій Понікаровський зрадив принципам одного разу - заради Олімпіади / Getty Images

Скромніші турніри «Поні» не цікавили. У сезоні-2012/203, під час локауту в NHL Олексій виступав у російській Континентальній хокейній лізі в складі донецького «Донбасу». Коли змагання за океаном поновилися, киянин дограв сезон у складі «Вінніпеґ Джетс» та «Нью-Джерсі» Девілз», а після того переїхав у Росію. Підписавши контракт з пітерським СКА, «Поні» паралельно прийняв російське громадянство. «Іноді життя диктує свої умови», - пояснив тоді Олексій, а хокейна спільнота України з ним погодилася. Бо ж «в Україні немає хокею», «держава хокею не підтримує», «у нас немає своїх Лукашенка та Путіна». То не вигадки, а цитати з хокейних форумів чотири-п’ятирічної давнини.

Те середовище – справді специфічне. Війна України з Росією триває четвертий рік, але риторика прихильників хокею, які з огляду на свою невелику чисельність тримаються купи і спілкуються на одних і тих же пабліках і форумах, майже не змінилася. На сторінці «Хокейна спільнота України» в Фейсбуці не так давно проводилося голосування. Понад 90 відсотків респондентів на запитання «Кого б ви підтримали під час виборів президента ФХУ?» відповіли – «Борис Колесніков». У своїх коментарях вони продовжують сумувати за часами, коли країну очолював Віктор Янукович. І зітхають, що з реґіоналами український хокей не докотився б до того стану, в якому він перебуває зараз. Люди продовжують марити «хокейним раєм», який створили в Росії та Білорусі і могли створити в Україні. Ціна, яку за те дійство довелося б заплатити, не цікавить нікого. Чи майже нікого.

Олексій Понікаровський, який нині представляє китайський клуб КХЛ «Куньлунь Ред Стар», не єдиний серед тих, хто відмовився виступати на домашньому Мундіалі. Також не потрібна збірна двом іншим представникам Континентальної ліги – воротареві хорватського «Медвешчака» Сергієві Гайдученку та нападникові російського «Сочі» Павлу Падакіну. Послашись на травму, не приїхав до лав національної команди й нападник білоруської «Юності» Андрій Міхнов, киянин, брат якого Олексій свого часу виступав за збірну Росії.

Звісно, через рік чи два вони можуть повернутися. З’являться гроші, пообіцяють гарні преміальні й корона не спаде, приїдуть. Їх ніхто не назве зрадниками, не буде освистувати. Тут так не прийнято. Тут нікого не бентежить, що один з помічників наставника збірної України Олександра Савицького - Костянтин Сімчук - з сезону-2017/2018 працюватиме в статусі асистента ще одного легендарного, за українськими мірками, гравця Вадима Шахрайчука в тренерському штабі російського «Металурга» з Новокузнецька.

Ці люди не вважають, що роблять щось погане. Російська агресія на сході держави, в якій вони народилися – то не про них і десь в іншому вимірі. Вони виховувалися на звитягах Михайлова, Петрова, Харламова, Макарова, Крутова і Ларіонова, завжди вважали себе частиною того хокею й ніколи особливо від Росії не відмежовувалися. Власне, не треба бути аж надто сильно вхожим у внутрішню кухню українського хокею, щоб зрозуміти, яким чином і на яких ідеалах виховують молодих гравців ті тренери, які сформувалися в хокеї в «совєцьку» епоху. Й відповідно не варто дивуватися, чому не хочуть виступати за українську збірну люди, які народилися й виросли в роки, коли наша країна вже здобула незалежність.

Туманні перспективи української гаківки демонструє Едуард Захарченко - фото 43757

Туманні перспективи української гаківки демонструє Едуард Захарченко / Getty Images

Якщо ж повертатися до суто спортивної складової чемпіонату світу, то нині реальних обрисів набуло вже не анонсоване повернення України в елітний дивізіон світового хокею (для цього вартувало зайняти одне з перших двох місць), а виліт синьо-жовтої команди до третього ешелону. До старту київського Мундіалю виглядало, що мінімум корейцям наша команда не поступиться. Та підсилена кількома натуралізованими канадцями Корея два стартових матчі виграла й після двох змагальних днів очолила таблицю. Відповідно тепер аби не посісти останнього місця, доведеться обходити Казахстан, Австрію чи ту ж Польщу - команди, яким Україна останнім часом зазвичай програє.

Тож виглядає, що замість позерства і самопіару на тлі непересічної події наші спортивні функціонери отримають чергову ганьбу, відмитися від якої буде складно. Бо ж покрасувавшись на церемонії відкриття, віце-прем’єр Кириленко, спортивний міністр Жданов і мер Києва Кличко деталями перейматися не стали. Не лише суто спортивними, а й організаційними. Достатньо сказати, що організатори провалили навіть найелементарніше – процедуру акредитації журналістів. Свої й чужі представники ЗМІ перед отриманням перепусток змушені були вистояти кілька годин у черзі. Обслуговували медійників лише одна людина. Крім того, в столичному «Палаці спорту» жахливий wi-fi, є проблеми навіть з підключенням техніки до електромережі. Місця для ЗМІ розташовані за суддівським столиком, у два ряди. З першого видимість на майданчик ще така-сяка. Ті ж, кому «пощастило» сидіти за спинами колег, цілісної картини того, що відбувається на льоду, сформувати не можуть навіть фізично.

Прогнозовано завершилася й історії з «аншлагами» на матчах збірної України. Як і у випадках з футбольними топ-матчами, відсутність квитків у вільному продажу заповнених трибун ще не означає. Показово, що на першому поєдинку українців проти команди Угорщини «Палац спорту» був заповнений відсотків на 60. Зрозуміло, що перекупники зі своїми надмірними апетитами продати всіх квитків не змогли. Як наслідок, один угорський сектор переспівав кілька тисяч українців так само, як мадярська збірна впоралася з командою України на льоду. З іншого боку, чого вимагати від людей, які прийшли не стільки вболівати, скільки просто подивитися на те, навколо чого останнім часом було стільки розмов?

Після такого конфузу організатори сполошилися. Напередодні другого поєдинку українців проти поляків на пабліку фанатів футбольного «Динамо» з’явилося повідомлення наступного змісту:

Ватно й халатно. Чому Україна з тріском провалює хокейний Мундіаль - фото 43755

Цікаво, звідки з’явилися квитки, яких ще кілька годин тому неможливо було дістати навіть по великому блату, у вільному доступі й безкоштовно? Чи не означає це, що спекулянти працювали разом з тими, хто не міг допомогти потрапити на трибуни навіть родинам хокеїстів?

Іван Вербицький, спеціально для Без Табу

Без Табу
9
Другое на тему
Предложение партнеров
Комментарии
Публикации