Український Шанхай. Що робити із зовнішньою рекламою?

Київ завішали рекламою найбільше / Дмитро Фоменко

Міста поволі перетворюються на одну суцільну рекламну вивіску, а пересування – на біг із перешкодами. І прибрати рекламний непотріб з вулиць зможе, мабуть, лише прогрес – шляхом переходу реклами у зовсім інший формат.

Від зовнішньої реклами місто часто стає не просто потворним і незручним, але й небезпечним - це ніби вже зрозуміли у багатьох цивілізованих країнах. Починаючи від величезних банерів на фасадах, що ззовні затуляють якісь особливості, які мають архітектурну цінність, а зсередини – змушують мешканців фактично постійно спостерігати замість пейзажу шматок якогось зображення. Інше питання, що вигляд з вікна може бути й таким, що затулити його – найкращий вихід.

Одне з останніх ноу-хау - реклама на стовпах станцій метро. Можливо, це така заміна ремонту, бо чи перепадає щось взагалі метрополітенам від такого втручання – це ще питання.

Ще один сюрприз, який чекає у метро на гостей міста – реклама на стіні тонелю, відеоролики, які за кілька секунд до прибуття потягу перериваються відповідним оголошенням. І на тому дякуємо, але не факт, що в усіх так добре з реакцією.

Білборди та сітілайти, що затуляють огляд пішоходам та водіям – вже стара історія. Переважно такі конструкції лишаються на місці роками, обвішані, залежно від сезону, то політичною рекламою, то комерційною, доки не станеться якесь конкретне ДТП, зв’язок якого із поганим оглядом ділянки ще треба довести. При цьому спиляти дерево, що затуляє світлофор або дорожній знак – простіше не буває. Але білборд чомусь часто стає обставиною непереборної сили. Можливо, тому, що в рекламних агенцій та передвиборчих штабів заздалегідь готові списки точок для розміщення, і зміна їх для власників рекламних площ означає додаткові питання щодо дислокації та охоплення.

У грудні 2015 року у Черкасах від падіння білборду постраждали люди / Прес-служба ДСНС у Черкаській області

Історичні будівлі іноді втрачають свій вигляд настільки, що впізнати їх неможливо. Окрема історія, коли добрі орендарі окрім чіпляння вивісок ще й пофарбують фасад у кислотний зелений, долучаючись до реставрації – у їхньому розумінні. Місто у нормальному вигляді можна побачити тепер хіба що на фото проекту «Старий Київ без реклами».

Ще одна нещодавня витівка рекламістів - реклама на вказівниках. Мотивацію зрозуміти можна: назва фірми виглядає більш офіційно, додатково «легалізується», з’явившись на вказівнику поряд з назвами вулиць. Але це добряче розпорошує увагу, та і впливає, мабуть, більше на людей без почуття гумору. І на власників цієї фірми, яким приємно побачити свою назву там, де це нібито не дуже дозволено.

Специфіка текстів про рекламний контент – у тому, що їх особливо не проілюструєш. Бо це буде знов-таки реклама. Але, напевно, усі, хто пересувається містом не у герметичній непрозорій капсулі, помічав усе, що описано вище.

При цьому петиції на сайті Київради, які стосуються прибирання зовнішньої реклами, чомусь не надто популярні: з 10 000 потрібних вони набирають, наприклад, 500 або 230 підписів. Лише близько 100 підписів поки що набрала пропозиція прибрати борди з вулиці Набережно-Рибальської, бо вони заважають велосипедистам. Щодо велосипедистів – можна зрозуміти, їх не так багато порівняно із пішоходами та автомобілістами, тому їм за визначенням значно важче відстоювати свої інтереси. Чому ж конструкції, що заважають усім, а не лише велосипедистам, не викликають масового обурення – невідомо. Може, це просто здається несуттєвим у порівнянні із іншим «трешем» - на зразок забудов, заторів, сміття та інших проблем великого міста.

У регіонах, де рекламний ринок менш активний, конфліктів щодо зовнішніх конструкцій та схем, пов’язаних з їх встановленням, теж вистачає. І знов-таки головні дійові особи або пов’язані з чинною владою, або фактично є нею. У 2015 році нардеп Віталій Купрій повідомляв тодішньому Генпрокурору Віктору Шокіну про корупційну схему по розкраданню бюджетних коштів від надання в користування місць для розташування зовнішньої реклами. Йшлося про діяльність Юрія Вілкула та його сина Олександра у Кривому Розі. Зрештою, це був не перший і далеко не останній прояв активності: Олександр, який у травні вимагав повернути Дніпру стару назву, а також спровокував бійку в Верховній Раді російськомовним виступом, у червні разом із Юрієм Бойком став співголовою фракції «Опозиційного блоку». А Юрій Вілкул нещодавно виграв вибори міського голови у Кривому Розі, де не обійшлося без скандалів під час передвиборчої кампанії.

Коли ж ти не міський голова, доводиться користатися бюрократичними нюансами та шукати захисників у владних колах. Наприклад, миколаївський підприємець, що намагався відстояти свої рекламні конструкції, стверджував, що виконком заборонив їх встановлення, бо у ДАІ в документах поставили квадратну печатку. При цьому підприємець звернувся за підтримкою до міських депутатів «Опозиційного блоку» - якось вже вдруге ця назва випливає поряд із претензіями до бігбордів на вулицях.

Представники рекламної сфери теж мають свої професійні об’єднання, і згадують про таке гуртування якраз після того, як їх намагається «посунути» громада. Скарги рекламщиків при цьому часто знаходяться десь на межі між естетикою і юриспруденцією. Наприклад, херсонські рекламщики у своєму зверненні у 2012 році вимагали аргументувати ненадання дозволів, говорили про створення неконкурентного середовища, втручання в господарську діяльність, корупційні дії, навіть посилались на Закон про звернення громадян. З тексту звернення можна було дізнатися, що «дії Управління естетики носять чітко непрофесійний і антисоціальний характер». Такого посадовці управління, напевно, на свою адресу ще не чули.

У випадку із зовнішньою рекламою, МАФами, забудовами все відбувається за однією схемою: бізнес-інтереси перш за все, здоровий глузд, естетика і безпека - потім. Нещодавно невелика сварка виникла під час зустрічі місцевих мешканців з посадовцями Оболонського району Києва та забудовниками, що почали будувати торгівельний центр на місці виходу зі станції метро «Героїв Дніпра». Мешканці мали сумніви щодо облаштування виходів із метро та пропускної здатності переходів – на що забудовники запевнили, що бізнес собі гірше не зробить. Хоча й мешканцям, згадавши про соціальну відповідальність, пообіцяли, що великих незручностей будівництво не додасть – але вони не дуже повірили.

Останнім часом із рекламними конструкціями намагаються боротися не лише заборонами та протестами, але й пропонуючи альтернативу. Наприклад, у Черкасах запропонували розміщувати на вулицях замість комерційної реклами твори мистецтва. Переважно такі ідеї почали з’являтися після того, як у грудні 2015 року рекламний щит впав прямо на людей – вісьмох тоді шпиталізували із травмами, в тому числі двох дітей. Правда, автори ініціативи щодо творів мистецтва згадували про аналогічну ідею, що була втілена у Франції – але там картини замість реклами з’являлися знов-таки на білбордах. А питання все ж таки у самих конструкціях, що встановлені так-сяк, а не у змісті.

Більше муралів, менше реклами / Максим Білоусов

Ще один рецепт, поки що переважно актуальний для Києва та Харкова – мурали. Однак це більше не про альтернативу зовнішній рекламі, а про заповнення порожніх площ – парканів та фасадів, особливо у районах, де із історичними будівлями та взагалі із благоустроєм якось не дуже.

Але якщо спостерігати за тим, як змінюються міста під впливом нових трендів, то можна заспокоїтись. Може статися, що зовсім скоро реклама остаточно передислокується з вулиць в інтернет – якщо і далі перехожі будуть ходити, не відволікаючись від гаджетів, а покемонами цікавитимуться більше, ніж білбордами.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!