Відомий американський історик розповідає, чому США мають бути зацікавлені в підтримці України.
Энн Эпплбаум у статті Washington Post Yes, Rex Tillerson, U.S. taxpayers should care about Ukraine. Here’s why відповідає на «риторичне питання» Рекса Тіллерсона про Україну, яким він приголомшив голів МЗС країн Великої сімки.
«Чому американські платники податків повинні бути зацікавлені в Україні?» Це питання держсекретар США Рекс Тіллерсон задав на засіданні міністрів закордонних справ Великої сімки за день до свого візиту до Москви минулого тижня. Ми не знаємо, що він мав на увазі чи в якому контексті воно було поставлено. При запиті Держдепартамент відповів, що це був «риторичний прийом», який «нічого не значить».
Якби Рекс Тіллерсон був би іншою людиною, а це був інший історичний момент, ми могли б забути про цей незрозумілий коментар і йти далі. Але Тіллерсон має незвичайне минуле як для держсекретаря. На відміну від всіх, хто обіймав цю посаду, принаймні, в минулому столітті, він не має ніякого досвіду в дипломатії, політиці або військових справах; замість цього він провів своє життя, займаючись видобутком нафти та її продажем для отримання прибутку (Тіллерсон працював у нафтовій компанії Exxon, згодом – ExxonMobil. – ред.). При цьому він був успішним, але ніхто не знає, чи може він змінити свою систему цінностей, щоб зосередитися на дуже різних завданнях – продажу ще чогось нематеріального - американських цінностей – та максимізувати щось ще більш нематеріальне: американський вплив.
Налаштуватися набагато складніше, ніж здається: цінності та вплив не можуть бути виміряні, як у випадку з грошима. Їх не можна отримати за рахунок зниження витрат і підвищення ефективності; їх не можна забезпечити, використовуючи тактику корпоративного PR. Під час своєї першої поїздки в Азію, наприклад, Тіллерсон відмовився взяти звичайний пул журналістів (які завжди оплачують свій власний шлях) на тій підставі, що якби він взяв би менше людей, він міг би використовувати менший літак і повернутися швидше. Якби він все був ще головою корпорації [ExxonMobil], це могло б бути відмінним рішенням. Але для держсекретаря це була велика помилка. Авторитарні політики по всьому світу побачили ще один доказ того, що адміністрація Трампа має намір послабити журналістику - американці дізналися менше, ніж вони повинні знати про подорож, яка була висвітлена в основному іноземцями.
Питання Рекс Тіллерсона, риторичне чи ні, заслуговує на відповідь. Відповідь: «Так», - платники податків США повинні бути зацікавлені в Україні. Але не обов'язково з причин, які мають сенс для генерального директора нафтової компанії.
Чому? Це пояснення, яке не може зводилися до цільових точок або діаграм, або навіть не може бути відображено в цифрах взагалі. Я навіть не впевнена, що це можна перерахувати кількома пунктами, але спробую.
Російське вторгнення в Україну та незаконна анексія Криму в 2014 році поставили під питання безпеку кордонів у Європі. Принцип безпеки кордонів, в свою чергу, є тим, що перетворило в другій половині ХХ століття Європу із субконтиненту, охопленого кривавими конфліктами, в безпечний і мирний торговий союз. Колективне рішення Європи відмовитися від агресивного націоналізму, забути про територіальні амбіції та відкрити свої внутрішні кордони зробили її багатою та мирною.
Євросоюз також робить багатшими та більш потужними Сполучені Штати Америки. Компанії США заробляють мільярди доларів на бізнесі в Європі, лідери США вже давно можуть розраховувати на європейську підтримку в усьому світі в питаннях економіки, політики, науки та інших сферах. Це не ідеальний союз, але він незвичайний, бо скріплений спільними цінностями та спільними інтересами. Якщо б Україна, країна з населенням близько 43 мільйонів людей, на постійній основі була б пов'язана з Європою, вона теж стала б частиною цього світу, торгівлі та комерції.
Після російського вторгнення в Україну агресивна Росія все більше загрожує європейській безпеці та процвітанню, а також союзу Європи та США. Росія підтримує антиамериканських, антинатовських та антидемократичних політиків на всьому континенті - вона шукає ділових і політичних союзників, які допоможуть просувати їй свої інтереси, закриваючи очі на корупцію. У довгостроковій перспективі така політика загрожує не тільки бізнес-інтересам, але й політичні інтересам США по всьому континенту і по всьому світу.
Але я повинна визнати: не існує чітких розрахунків, немає цифр, які могли б довести все це. Тут немає нічого, із чим можна було б звернутися до генерального директора або до його акціонерів. Що б ми не «вкладали» в Україну – кредити через Міжнародний валютний фонд, допомога – «негайний прибуток» не з'явиться. Для того, щоб побачити безпечну, прозахідну Україну, ви зможете чекати результатів дій Альянсу років 70. І щоб зберегти цей союз, ви повинні захищати його, працювати над ним, витрачати час і, можливо, навіть гроші також.
Нині виглядає так, ніби шеф Рекса Тіллерсона не збирається бути адвокатом союзів Америки. Чи, може, все ж буде? Це суттєво допомогло б, якби він почав би з розуміння, що їх стабільність, а не їх ціна, є найбільшою запорукою успіху в роботі.