Таргани у голові: В чому неправий головний психіатр Міноборони

Про 93% / Олександр Хаджинов via Facebook

Як головний психіатр міністерства оборони України виставив себе справжнім «прихованим ворогом». Без Табу вбачає в словах Олега Друзя велику небезпеку та детально пояснює, в чому головний психіатр МО неправий.

Здається, що навести якусь адекватну аналогію між українською боротьбою проти російського вторгнення на Донбас та радянською ще кампанією в Афганістані з нашого боку неможливо. Проте є один неприємний нюанс, який приховати дуже важко: в обох випадках ані влада, ані командування абсолютно не думали про те, що буде з вояками тоді, коли війна закінчиться. Тут начебто й дивного нічого немає, адже з точки зору совкової логіки людина завжди була не більш ніж гвинтиком в системі. Випав один – знайдемо інший.

Власне кажучи, в Росії зараз так і відбувається. Достатньо хоча б звернути увагу на методи тамтешньої роботи з кадрами в камуфляжі без розпізнавальних знаків. Якщо якийсь «відпускник» потрапляв на окупованій території до рук ЗСУ, від нього швиденько відхрещувалися. Якщо ж він повертався додому нібито цілим і неушкодженим, учорашнє начальство повторювало улюблену репліку радянських воєнкомів («а ми вас туди не посилали») у відповідь на прохання вирішити будь-які проблеми, в тому числі психологічного характеру.

Україна собі такого варварського ставлення до власних громадян дозволити собі не може за визначенням. І не лише через обмеженість людського ресурсу в порівнянні з російським.

На цьому фоні аж надто цинічною виглядає заява головного психіатра Міністерства оборони Олега Друзя про те, що учасники АТО, які повернулися з війни до звичайного життя, є «прихованими ворогами» усіх інших українців. Чи то лікар, чи то чиновник навіть навів конкретну нібито цифру: 93 відсотки захисників України мають серйозні проблеми з психікою, але у когось вони очевидні, а у когось поки що приховані. І сказав він це не десь на приватному заході серед своїх людей, а на засіданні комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я.

Шокуюча заява Олега Друзя

Відверто кажучи, війна – це не гулянка на двадцять душ під відкритим небом, вона в будь-якому випадку лишить на безпосередньому учаснику бойових дій свій негативний відбиток. В США та Великобританії це зрозуміли одними з перших і давно запровадили відповідні програми для реабілітації ветеранів у мирному житті. Пізніше цей досвід підхопили і інші більш-менш цивілізовані держави – перш за все члени ЄС та НАТО. І навіть там за умови залучення до цього процесу професіоналів досягнути стовідсоткової ефективності не вдається. Чому? А тому, що людська душа – це суцільна пітьма, як сказали б філософи від народу. Де-не-де обов’язково знайдеться чергова реінкарнація головного героя пісні «Мій брат Каїн», якій раптово зірве дах зовсім не з власної війни.

В Україні ж влада та відповідальні структури звалили проблему реабілітації на волонтерів та інших небайдужих людей. Виходить поки значно краще, ніж очікувалося, але все одно якось кострубато і неповноцінно, бо кілька тисяч добровільних помічників не можуть на сто відсотків зробити те, що має робити система. І тому в словах Друзя можна розгледіти перш за все бажання влади відмахнутися від тих, хто захищав і захищає український суверенітет на Донбасі. Мовляв, ви ж бачите, шановні, як багато навіжених повернулися на «гражданку»? Нам з реабілітацією такої кількості психів не впоратися фізично, а ви вже якось будьте обережними і тримайтеся. Але злить пересічного українця не лише це.

Правильні та неправильні ветерани?

По-перше, Друзь як психіатр (якщо він, звісно, все ще вважає себе лікарем, а не спеціалістом з розпилу та відкату) своєю заявою нахабно порушив один з найважливіших лікарських принципів. Кожен, хто на думку доктора підпадає під горезвісні 93%, є його клієнтом/пацієнтом. І не гіпотетично, а цілком реально, оскільки опікуватися станом здоров’я демобілізованих певним чином має і Міністерство оборони. Не можна публічно називати свого пацієнта навіженим, навіть якщо він дійсно навіжений. І тому майже миттєва реакція керівництва МО здатна когось потішити, оскільки скандального оратора вже усунули від виконання обов’язків – не варто було говорити зайвого на нараді парламентського комітету.

По-друге, статистичні дані, які Друзь спробував видати за чисту монету, узяті в найкращому випадку із закордонних досліджень, які українських вояків не стосуються взагалі, а в найгіршому – зі стелі. За три з лишком роки війни ніхто навіть пальцем не поворухнув, аби з’ясувати, наскільки критичною в цифровому вимірі є психологічна нестійкість її учасників, як потенційна, так і реальна. Цей факт чудово говорить про рівень професіоналізму відповідальних людей. Точніше, про його відсутність.

Реакція міністра

Нарешті, колишній вже (на щастя) головний психіатр МО має зовсім не бездоганну репутацію. Якщо вірити джерелам зі знанням ситуації, в травні 2017 року його спіймали на гарячому під час отримання хабара. «Поважний» спеціаліст в обмін на 62 тисячі гривень пообіцяв намалювати довідку, яка допомогла б одному неназваному громадянину України відкосити від призову «за станом психічного здоров’я». Схоже, що за той інцидент Друзь покарання так і не отримав. Але карма, швидше за все, дасть про себе знати восени. Точніше, вже навіть почала.

От і спробуй тепер зрозуміти, який ворог для нас є страшнішим. Чи то зовнішній, у камуфляжі без розпізнавальних знаків та колорадською стрічкою, чи то внутрішньо-тиловий – з хабарями, схемами та тарганами в голові. І мова зовсім не про ветеранів з психологічними проблемами, а про «штабних пацюків», які не докладають жодних зусиль для їхнього вирішення. Хоч спиною вже до них не повертайся, їй-богу.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!