Так говорив Турчинов: Як Україна могла не втратити Крим

17.02.2018, 09:40

Вічний сірий кардинал / прес-служба політка

Без Табу аналізує роль головного хитруна української політики - Олександра Турчнова - у втраті Криму та обранні президента Порошенка.

Знаєте, від трагікомічного судового процесу над втікачем Януковичем все ж є певна користь. Он Олександр Турчинов, наприклад, отримав ідеальну нагоду нагадати про себе. Крім рідкісних погрозливих заяв на адресу російських окупантів секретар РНБО останнім часом нічим не відзначався. А на суді примудрився шокувати усіх тим, про що чимало людей, схоже, й без нього здогадувалися.

Допит Турчинова - відео 15.02.2018

Виявляється, що у Кремля з окупацією Криму могло нічого не скластися. Або таки скластися, але з купою проблем. Тимчасово виконуючий обов’язки президента України тоді міг одним плавним рухом руки ввести на півострові військовий стан. Проте робити цього не став через стрімке наближення президентських виборів. Якби все склалося інакше, то окупанти навіть не змогли б провести фальшивий референдум про приєднання Криму до Росії, не говорячи вже про якесь офіційне визнання його результатів. Чи можна це вважати ідеальною зрадою? Мабуть, можна. Та цікавих нюансів тут забагато.

По-перше, немає жодних гарантій того, що революційна влада мала достатньо ресурсів для реалізації ризикованого, але все ж необхідного плану. Військовий стан – це ж не просто активізація армійських підрозділів і спрямування їх на боротьбу з ворогом. Мова про цілковиту ізоляцію території, на якій його запроваджують. Можна узяти під контроль аеропорти, морські порти та перекрити в’їзд з материка, але цього може виявитися недостатньо. Та й рівень готовності ЗСУ до таких маневрів станом на лютий 2014 року викликає сумніви.

По-друге, військовий стан – це ще й ізоляція на рівні інформації. Не дивуйтеся, бо так дійсно заведено, і в найбільш критичних випадках цивільним дійсно необхідно відрізати доступ до усіх технічних засобів зв’язку. Хтось може сприйняти це адекватно, але в цілому подібні заходи здатні посіяти паніку і ризикують зробити місцеве населення нелояльним до влади. Ось тут і стає зрозумілою ремарка про президентські вибори.

Стратегія Турчинова в цьому випадку теж стає очевидною. Кримський електорат завжди стабільно віддавав більшість своїх голосів за кандидатів з позицією «Росія нам друг, товариш і брат». Кандидат Порошенко від самого початку обрав іншу риторику, тому виборів в один тур за наявності контролю над півостровом могло б не вийти. Кандидатку Тимошенко, в свою чергу, тут щиро ненавидять, і навіть активні загравання з Кремлем їй би не допомогли. А так все склалося просто чудово: лояльна частина кримчан зуміла виїхати на материк і проголосувала здебільшого за «рятівників», а дехто з технічних причин на вибори не потрапив взагалі. Ті ж, хто підтримав би умовного Добкіна, лишилися на окупованій території і участі в перерозподілі влади не брали.

Проте автор цієї версії, соціолог Небоженко, помиляється під час спроби оцінити зиск, який Турчинов отримав тоді і якого може не отримати наступного року. На його думку, колишній соратник Тимошенко чомусь може схотіти піти на наступні парламентські вибори за списками БПП, тому і взяв на себе відповідальність за відсутність належного державного опору під час захоплення Криму. А Порошенко, в свою чергу, може йому відмовити, оскільки «людина, що здала півострів», може зіпсувати репутацію його кишенькової політсили. Ну звісно ж, Недава не псує, Павелко не псує, навіть Голубов не псує, а цей зіпсує.

Насправді, якщо ця теорія є близькою до правди, то «Кривавий Пастор» свою винагороду вже отримав. Посада секретаря РНБО одночасно є і символічною, і дуже важливою. При цьому вона не є виборною, і обіймати її за певного збігу обставин можна ледве не до кінця життя. Поточна роль дозволяє Турчинову нібито перебувати над політичним конфліктом: зараз він начебто не є членом жодної політичної партії (хоча заходив у восьме скликання Верховної Ради як депутат, а потім і голова фракції Народний Фронт), не втручається у суперечки дрібних пономарів і не бере зайвого у всіх на очах. Не вистачає лиш голлівудського кліше в стилі «я просто виконую свою роботу». Бо збоку це саме так і виглядає.

Ба більше, колишній в.о. президента у вирішальний момент може зіграти вже роль сірого кардинала. Згадайте невдалу спробу Тимошенко влаштувати щось на зразок державного перевороту і прибрати з гри Ющенка – сам Турчинов був одним з тих, на кого в першу чергу покладалася ЮВТ. А під час переділу влади він дуже вчасно влаштував собі Юріїв день. Принаймні, в останні чотири роки не пригадується жодного слова чи вчинку на підтримку землячки і колишньої соратниці, яка без відданого їй колись комсомольського працівника геть здулася. І цьому треба, відверто кажучи, радіти.

Так буває завжди. Одні йдуть ва-банк, роблячи ризиковану ставку і рано чи пізно неминуче втрачають все, що мали. Інші грають розумно і ставлять багато лише тоді, коли цілковито впевнені в перемозі, хоча літають зазвичай нижче, ніж перші. Турчинов належить саме до другої групи подібних «гравців». Він ніколи не ризикував надто відчайдушно, але встиг і радником президента побути, і головою СБУ, і навіть державою трохи покерував в історично важливий період.

От тільки за Крим все ж варто було спробувати поборотися, і з цим важко не погодитися.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець