Свідомість понад усе: Чому українці стають патріотами

18:10, 11 октября
5
Час патріотів - фото 1
Час патріотів / Getty Images

Напередодні Дня захисника України Без Табу досліджує, як змінилися патріотичні настрої пересічного українця за останні роки.

В радянські часи суспільство привчали до того, що позитивно ставитися до війни та заохочувати кровопролиття не дуже-то й правильно. При цьому дії Кремля цілком могли йти врозріз з думкою офіційної пропаганди – Корея, Афганістан, допомога арабським державам у протистояннях з Ізраїлем. А якщо пригадати ще й спроби «наведення соціалістичного ладу» за допомогою танків в Угорщині, Чехословаччині та Східній Німеччині, то невідповідність між словами та діями стає остаточно очевидною. Але коли біда приходить до воріт, то навіть затятий консерватор змушений буде бодай частково змінити свою філософію. Соцопитування до Дня захисника України, проведене групою «Рейтинг», чудово це доводить.

До Дня захисника України from Ratinggroup

Розлого про результати дослідження - в публікації соціологічної групи "Рейтинг"

Станом на вересень 2017 року трохи більше половини опитаних дали зрозуміти, що в разі військового вторгнення на їхні землі вони візьмуть до рук зброю і відбиватимуться до останнього. Зрозуміло, що серед цих 52 відсотків є ті, хто вже побував в зоні бойових дій. Але важливо, що в порівнянні з 2012 роком відсоток бажаючих зріс майже вдвічі.

Люди лише з початком російської агресії усвідомили, що неввічливі особи в камуфляжі без розпізнавальних знаків можуть постукатися одного зовсім не чудового дня у двері десь в Умані чи Житомирі. І не дивно, що в західних та центральних областях боронити рідний край готові більшість опитаних, в той час як в східних регіонах таких значно менше.

Показово також, що серед найбільш активних потенційних захисників батьківщини виокремлюються україномовні чоловіки з вищим за середній рівнем доходів. Власне кажучи, ще в стародавні часи саме вони складали основну частину будь-яких збройних сил. Не в останню чергу так траплялося через те, що браві вояки змушені були самотужки забезпечувати себе і конями, і зброєю, і обладунками. Чомусь одразу вимальовується асоціація з тисячами волонтерів, які регулярно засилають на лінію вогню провіант, будматеріали, бронежилети та інші необхідні речі, якими держава забезпечити армію чи то не здатна, чи то не має бажання (проте її генерали за це старанно отримують ордени). Саме цим можна пояснити і небажання менш заможних українців брати до рук в критичному випадку якщо не дідову рушницю, то хоча б вила.

В порівнянні з минулою вже епохою Януковича зросла і підтримка учасників національно-визвольної боротьби під час Другої світової війни. Якщо кілька років тому агресивно-слухняна більшість вітала рішення колишнього шапкокрада про позбавлення Бандери і Шухевича звання Героїв України, то зараз маятник гойднувся в інший бік. За визнання ОУН-УПА активними борцями за державну незалежність України висловилися 49% респондентів – це в два з половиною рази більше, ніж 2010 року. 53% також вважають, що повстанці під час війни захищали свою батьківщину, аніж танцювали під німецьку дудку. Характерно, що й тут більшість складають україномовні чоловіки, але вже переважно з вищою освітою.

На цьому добрі новини майже вичерпуються, оскільки радянська пропаганда все ж завдала суттєвої шкоди ментальності пересічного українця. Проти ОУН-УПА все ще виступають в середньому три з десяти опитаних – це, звісно, менше, ніж за попередньої злочинної влади, але не набагато. Кожен четвертий і взагалі не визначився зі своїм ставленням до цього історичного явища і причетних до нього осіб.

Надалі статистика може зненацька не покращитися, а погіршитися, оскільки склад активного в соціально-політичному плані повнолітнього населення поповниться учорашніми школярами, яких навчали історії за підручниками, виданими в часи міністра Табачника. А що там написано, нагадувати зайвий раз, мабуть, не треба: Бандера, Коновалець, Шухевич, Мельник та інші видатні персони там виставлені навіть більшими злодіями і агресорами, ніж Гітлер чи умовний адмірал Хорті.

Проте найбільше «совок» пробивається назовні навіть не тут, а в питаннях, пов’язаних із державними святами. Спочатку все виглядає цілком чинно та порядно – в середньому шість з десяти респондентів підтримують ідею святкування Дня захисника України 14 жовтня. Але при цьому 56% висловили категоричне невдоволення «забороною» звичного для них 23 лютого. Проблема тут швидше не в радянській ідейності та подвійних стандартах, а в банальному небажанні втрачати ще один привід для застілля. Випити ж ми можемо «намного більше всяких інородців», якщо вірити класику, а від традиції дарувати шкарпетки, дешеві набори для гоління та інший непотріб відбитися не вдалося і досі.

Тому ж, що чимало людей і досі наполягає на примиренні між ветеранами Червоної армії та ветеранами ОУН-УПА, дивуватися не варто і поготів. Але парадокс в тому, що серед 56% опитаних, які позитивно висловлюються на цей рахунок, більшість складають мешканці Правобережжя. Ось вам і типова українська милосердність: люди, чиї родичі свого часу постраждали від московитських зайд, готові вийти назустріч і простягнути хліб-сіль. А на захід від Павлограду, навпаки, вистачає осіб, які лякають молоде покоління кремлівськими страшилками про «бандерівців, що їдять дітей». Це чудово демонструє, хто є хто.

Зрозуміло, що межі досконалості не існує. Особливо тоді, коли мова йде про людську свідомість. Тому працювати ще є над чим. Але останні зміни в контексті невпинної російської агресії таки тішать.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без табу
5
Другое на тему
Комментарии
Публикации