Автор Без Табу вітає масштабну атаку владу на футбольну мафію, але принагідно застерігає від зайвої ейфорії та пояснює, чому в Україні не вийде справжньої боротьби з договірними матчами.
Історія договірних матчів в українському спорті – це нескінченний рух замкненим колом. Професійних клубів у командних видах, які не були замішані в будь-якому вигляді, просто не існує. В кращому випадку участь доводилося брати в ролі «декорації без попередження», а частенько траплялися епізоди зі стимулюванням з боку третьої сторони, за які нібито і покарати неможливо, але виглядає це все одно негарно та неспортивно. За таких розкладів змагальний принцип частенько вичерпувався задовго до завершення сезону.
Коли Верховна Рада незабаром після призначення Андрія Павелка головою ФФУ ухвалила з подачі голови бюджетного комітету (він поєднує ці дві посади) закон про «чистоту спорту», пересічні громадяни у відповідь лише скептично посміхнулися. Ніхто не вірив, що правоохоронні органи почнуть ганятися за тими, хто любить поставити в букмекерській конторі на поразку своєї команди або звик приплачувати арбітрам за організацію фіксованого результату. Якщо вже в Україні свого часу могли кілька разів за сезон добровільно-примусово переписувати регламент заради чемпіонства «головного клубу країни», і всі це проковтнули, то за такою дрібнотою наче й сенсу ганятися нема.
22 травня 2018 року сталося те, на що ніхто не очікував. Поліція в рамках масштабної спецоперації влаштувала обшуки і затримання у кількох областях. Цей хід виявився для багатьох сюрпризом. Відповідь на питання, чому оперативно-слідчі заходи не провели раніше, була цілком логічною: правоохоронці вирішили дочекатися завершення сезону щонайменше в усіх професійних лігах. По обіді на спільному брифінгу ФФУ та МВС стало відомо, що на даний момент розглядається 57 епізодів, до яких так чи інакше причетні 35 клубів – три аматорських колективи та дві третини від загальної кількості професійних.
Пост на фейсбуку від колишнього власника футбольного клубу, а нині – міністра внутрішніх справ Арсена Авакова – про деталі спецоперації
Втім, вибух інформаційної бомби вийшов якщо й не на копійку, то точно не на гривню. Борці з корупцією у футболі поки що згодували охочій до видовища публіці лиш два епізоди з Першої ліги. Фігурантами першого є адміністратор МФК «Миколаїв» Андрій Токарський та арбітр Олександр Солов’ян. Склад злочину банальний: один заплатив іншому 50 тисяч гривень задля гарантії перемоги над харківським «Геліосом», який станом на квітень вже й так дихав на ладан. Двома тижнями раніше той-таки Солов’ян за аналогічну винагороду посприяв перемозі «Сум» над «Волинню». Цікаво, що обидва поєдинки завершилися з рахунком 1:0 і особливого турнірного значення не мали.
Корупціонера зі свистком заарештували прямісінько у Будинку футболу, але на цьому телегенічна картинка по суті скінчилася. Король виявився не те щоб голим, але майже не одягненим. По-перше, у списку підозрілих клубів чомусь не виявилося «Маріуполя», який минулого сезону здобув надто підозрілу перемогу над ФК «Гірник-Спорт». Президент клубу з Горішніх Плавнів тоді провів добрячу кадрову чистку, його підлеглі в сумнівних поєдинках більше участі не брали. Але «Гірник-Спорт» у списку є, а «Маріуполя» нема. Чому?
А тому, що Рінат Ахметов та брати Суркіси для поточного складу ФФУ є водночас священними коровами та кураторами-спонсорами. Чи помітили ви, що до «Шахтаря» та «Динамо» у слідства немає жодних претензій? Виходить, що і до маріупольців як до неофіційного фарм-клубу діючого чемпіона претензій бути не може – пан не веліли сваритися, бо ще грошей не дадуть. Навіть попри те, що «молодший брат» зазвичай безвільно здається на милість «старшому» в очних зустрічах.
Грандів ж насправді є за що сварити: тут і заборона орендованим гравцям грати проти команди, що за контрактом платить їм зарплатню, і вищезгадана стимуляція третьою особою, і спроби маніпулювати регламентом змагань немов циган сонцем. Та ще багато чого.
Цікаво, що більшість аналогічних процесів у світовому футболі до наведення ладу в підсумку не призводили. У Туреччині, скажімо, сім років тому скандал з підкупами та нелегальними ставками змів з імпровізованого Олімпу керівників кількох відомих клубів, а «Фенербахче» та «Бешикташ» на додачу викинули з єврокубків. Але пізніше виявилося, що ініціатор переслідування просто вирішив помститися своєму колишньому босу, президенту «Фенербахче» Азізу Йилдириму. Після з’ясування стосунків вовки лишилися ситими, вівці – цілими, а відсоток сумнівних матчів у турецьких професійних лігах нині навіть вищий за український. Любителі зробити ставочку в режимі «live» не дадуть збрехати.
Про український футбольний договірний скандал писати доведеться ще неодноразово. Але традиційний прогноз вже напрошується: непричетних нагородять, заздалегідь обраних офірних цапів покарають, після чого урочисто оголосять про перемогу над корупцією у футболі. Та й раніше за це суворо не карали. Пам’ятаєте, як років з десять тому власник Десни, Олексій Савченко на прес-конференції відверто говорив про підкуп суддівських бригад та посадових осіб? Десь у Європі він одразу потрапив би під суд. Але в Україні до нього навіть пальцем не торкнулися, дозволивши врешті-решт дорости до посади голови Миколаївської ОДА.
Втім, подальшого розвитку подій все ж варто почекати. Не в останню чергу через те, що політики в один чудовий момент тут стане значно більше, ніж спорту. А як інакше, якщо голова ФФУ – нардеп, віце-президент – керівник САП, а міністру внутрішніх справ просто хочеться підвищити собі рейтинг, а гелікоптерів сказали не чипати.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець