Справа Нової пошти: Чому бізнес не почувається у безпеці в Україні

Нова пошта - що це було? / ТСН

Без Табу повертається до резонансної історії з «Новою поштою», пояснює, чому Генеральна прокуратура та особисто Юрій Луценко епічно сіли у калюжу та чому робитимуть це й в майбутньому.

Протягом кількох останніх років неодноразово доводилося чути про те, що нова влада готова піти на максимальні поступки бізнесу, аби величезний сектор економіки нарешті вийшов з тіні. Але красиво та правильно все виглядало лише на словах. Реальність виявилася іншою: чимало крісел у державних установах за мотивами Революції Гідності отримали нових власників, Міністерство доходів перетворилося на ДФС, але методи лишилися незмінними: плати або програєш.

Три місяці тому під удар Генеральної прокуратури потрапила «Нова пошта». Це була атака навіть не на окрему величезну франшизу, а на фізичних осіб-підприємців (ФОПів) як явище. Спершу головною претензією до «Нової пошти» були нібито регулярні фінансові махінації за участю дочірньої компанії «Пост Фінанс», що і була створена колись для спрощення процесу грошових переказів. Потім додалися обвинувачення у незаконній торгівлі чи то виробами з вмістом спирту, чи то наркотичними речовинами, чи то усім разом. Обшуки в офісах в кількох обласних центрах, спроба конфіскувати якнайбільше чужого добра, занадто урочиста та пафосна промова Юрія Луценка – це ми вже бачили раніше і, схоже, побачимо в майбутньому.

Втім, жодних доказів злочинної діяльності «Нової пошти» знайти не вдалося. Вже за чотири дні генпрокурор змушений був покликати одного з власників франшизи - В’ячеслава Климова - на своєрідні мирні переговори, під час яких пообіцяв в майбутньому уникати вистав в жанрі «маски-шоу», але все ж попросив для перевірки документи від юридичної служби «Нової пошти». Громадськість принишкла в очікуванні того, що гора вкотре народить мишу, але гора на Різницькій, 13/15 вперто відмовлялася народжувати будь-що протягом кількох наступних тижнів. А після настання довгоочікуваного потепління народ про ту історію геть забув через наявність більш нагальних справ. Тим більше сервіс продовжив працювати, нехай і не без проблем.

Лише наприкінці червня громом серед ясного неба пролунала новина: усі кримінальні провадження щодо «Нової пошти» та афілійованих фірм було закрито, оскільки ані перевірка документації, ані інші слідчі заходи не дали жодних результатів. Доказів злочинної діяльності не знайдено, Климов та родина Поперешнюків вільні від будь-яких підозр і найближчим часом можуть за власний бізнес не турбуватися...

Декого, звісно, зацікавило, чому важливу інформацію оприлюднили аж за півтора тижні після фактичного закриття справ. Але основні інтриги полягають не в цьому. У березні найбільш популярним поясненням атаки була спроба провладних структур (або навіть самої влади) отримати контроль над «Новою поштою» шляхом рейдерського захоплення. Виходить, що або захоплення не вдалося, або власникам таки довелося відірвати щось від серця, аби переслідування припинилося. Про перший варіант ми б дізналися майже одразу від задоволених бізнесменів, про другий ніхто зазвичай не розповідає через небажання показувати свою слабкість.

Якщо це була спроба прибрати з ринку головного конкурента – «Укрпошти», то задум був провальним від самого початку. Адже для встановлення бодай подоби монополії треба не лише розчистити навколишній простір, а й максимально високо підтягнути рівень послуг, що надаються. У «Новій пошті», звичайно, частенько трапляються накладки з доставкою вантажів, особливо у дрібних населених пунктах та за поганої погоди. Та державному підприємству у порівнянні з приватним взагалі нема чим крити навіть попри мінімальні нововведення – не за пральним порошком же ж ходити до найближчого відділення?

Ніхто і досі не пояснив причину хакерських атак, що проходили паралельно з обшуками, і не засвітив їхніх виконавців. Ніхто офіційно не вибачився перед людьми, чиї кошти з переказів були безпідставно вилучені.

Кумедно виходить: силовики зачепилися за нещасні 132 тисячі гривень в той час, як наближеним до Порошенка олігархам задарма дістаються у вигляді дотацій навіть не мільйони, а мільярди, якщо скласти все докупи. Адепти культу «почни з себе» з депутатськими мандатами чомусь не беруться ставати прикладами сумлінних платників податків для інших. Мабуть, через те, що кожному є що приховувати.

Та й західні партнери були праві, стверджуючи, що реформу правоохоронних органів починати треба згори, а не знизу. Можна справедливо покласти провину за черговий провал на марнославного генпрокурора, але проблема в тому, що і попередники Луценка з юридичною освітою не змогли зробити так, щоб система працювала ефективно. Не змогли, бо не були в цьому зацікавлені. Раніше умовний Ярема в якості товариської послуги закривав провадження з міцною доказовою базою проти великих гравців, а тепер навіть відносно дрібних не вдається притискати. Когось через повну відсутність доказів, інших – через невміння користуватися тим, що є на руках. Прогрес? Однозначно - прогрес.

Але не варто забувати, що на носі вибори. І вищезгадана атака по всіх фронтах може бути спрямована вже на іншу велику компанію чи франшизу. Адже грошей для фінансування передвиборчих кампаній ніколи не буває багато. Так, подібні явища були характерними швидше для режиму Януковича. Та методи не помінялися і досі попри обіцянки поступок для бізнесу з боку влади.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!