Спіймати мить. Чому в історії з фотографіями Муравського неправі абсолютно усі

14:45, 26 августа
На війні як на війні - фото 1
На війні як на війні / Фото - Дмитро Муравський

Фотовійна, що не має ані правих, ані винуватих, а ще - відверто засмучує.

Будь-який внутрішній конфлікт та перетягування мотузки всередині одного табору у буремні воєнні часи – це завжди недобре. Проте якщо до скандалів за участю військових чинів, добровольців та волонтерів ми вже якось звикли, то остання суперечка не на жарт здивувала. А все через нетиповий склад учасників – фотокореспонденти на цій ниві так голосно ще точно не чубилися. Але навіть такі речі колись трапляються вперше.

З одного боку барикади опинився Дмитро Муравський, людина, яка абсолютно не претендує на роль гуру фотохудожників, але іноді робить достатньо цікаві речі. Наприклад, минулого тижня йому вдалося наробити галасу завдяки публікації колоритного знімку під назвою "Перемир’я у Широкіному". Власне кажучи, вже після публікації почали з’являтися певні питання – як фотографу вдалося впіймати цей кадр і втриматися на ногах? Люди, знайомі з військовою справою, підтвердили цю здогадку: під таким обстрілом людину з камерою гарантовано відкинуло б кудись вбік. Але надто вже багато людей хотіли вірити у красиву картинку.

Ось що сказав з цього приводу автор: “Коли почули як виходить міна, то побігли, а хлопці, які нас прикривали, побігли слідом. Ми сховалися за металевими щитами і я подивився назад – один з бійців підвернув ногу і його несли двоє інших. Я не міг втратити такий момент, хоча на мене й кричали, щоб я втікав, і зробив фотографію. І саме в цей момент прилітає міна. Те, що я пережив, мені мабуть ще довго буде снитися, передати це словами неможливо”.

З іншого ж опинилися так звані колеги Муравського по цеху. Чому "так звані"? Та хоча б тому, що переслідують вони зовсім різні цілі. Колеги ці навіть написали колективне звернення до громадськості, в якому зазначили, що автор – брехун та майстер монтажу, а вибух було підлаштовано дуже вмілим піротехніком.

Свідчення людей, що воювали у Широкіному, взагалі-то доводять правоту незадоволених опонентів Муравського, і якби на цьому звернення закінчилося, то про цю історію можна було б спокійно забути. Але далі знервовані підписанти почали городити таке, що на жодну голову не натягнеш.

На їхню думку, подібні постановочні знімки – не що інше, як спроба випросити у західних партнерів додаткову допомогу. Дехто навіть апелює до того, що Муравський є радником Степана Полторака і міг отримати замовлення на правильну піар-кампанію від самого пана міністра. І це не єдина цікавинка.

"Виникає небезпечна ситуація для української фотографії в цілому і журналістики зокрема. По-перше, це новий стимул для РФ зайвий раз розповісти про те, що українці імітують військові дії. По-друге, пильні авторитетні ЗМІ вже порівнюють ці фото зі стилем подачі інформації Lifenews. По-третє, історія з цими фото може призвести до того, що українське суспільство та авторитетні закордонні медіа частково втратять довіру до української журналістики та фотожурналістики.". Кумедно звучить, чи не так? Але реальність виглядає трішки інакше.

По-перше, Кремль без зайвих приводів та проколів з українського боку може намалювати жахливу картинку і ненадовго змусити усіх повірити в те, що в Києві сидять нацисти і хунта – подібне вже траплялося неодноразово. По-друге, цікаво було б побачити, які видання підписанти вважають "пильними авторитетними ЗМІ". Чи входить до цього списку, наприклад, «Сегодня», яке контролюється та фінансується Рінатом Ахметовим? Мабуть, що так, адже фотограф цієї, прости господи, газети підписався під колективним зверненням. В цьому списку також знайшлося місце навіть для Української правди, яка вперто позиціонує себе ледве не єдиним незалежним виданням, але при цьому стовідсотково залежить від подачок російського олігарха? По-третє (що логічно витікає з попереднього пункту, до речі), довіри до української журналістики, яку уособлюють собою «носії стандартів ВВС» та інші єврооптимісти, давно вже нема ніде. Ні в Києві, ні в Лос-Анджелесі, ні навіть в Катманду. Вибачте, але в цій сфері діяльності вже давно усе купляється і продається.

Взагалі-то в цій історії дров наламали усі. Але якщо Муравського хочеться виключно пожурити та попросити не гратися більше з тонкими художніми прийомами (не забуваймо, що він просто виклав свої фото в соцмережах, а вже інші розтягли їх по своїх сайтах), то з його опонентами усе складніше. Хтось зараз може навіть сказати про те, що "розкрилися чергові консерви" – мовляв, знайшлися ж дурні, які протестують проти допомоги від західних партнерів за будь-яку ціну!

Насправді ж все значно простіше і сумніше. Митці – натури дуже тонкі, і відсутність уваги до них завжди викликає якісь хворобливі відчуття, породжені несвідомою, але професійною заздрістю. Подивіться ще раз на прізвища підписантів. Кого з них ви без зайвих роздумів згадали б в іншій ситуації, крім Лойка (та й того після публікації його книжки про ДАП почали останнім часом забувати)? Отож бо й воно, що нікого – хіба що ви регулярно крутитеся в їхньому середовищі або десь поруч.

А ще противники Муравського чому не дуже охоче вступають у дискусії. Не лише з приводу несправжнього кадру, а взагалі. Одна пані, яка вважає витвір радника Полторака "агітаційною листівкою", колись, наприклад, вперто захищала дітей переселенців, які паскудили українські пам’ятники і не боялися фотографувати це – мовляв, з ними не можна так жорстоко, вони ж діти! На прохання Гриця Яковича відповісти, в якому віці свій перший злочин скоїв Тед Банді (підказка для тих, хто не вміє користуватися пошуком в мережі – у 14 років), пані відреагувала миттєвим баном і довго ще сварилася у спину співрозмовнику, який фізично не міг їй відповісти.

Захисники Муравського теж не далеко пішли. За усіма законами жанру, на фотомитців-підписантів за кілька днів вилилося стільки бруду (здебільшого - з їх особистого життя), що де кому вистачить на роки вперед. Як і буває в боях без правил, загал дізнався про про покинутих хворих дружин, пияцтво, зради та латентну "ватність"...

***

А взагалі, ну їх якомога далі, тих митців. Краще випити свіженького узвару та насолодитися закінченням останнього повноцінного літнього тижня. Чого і вам бажаю, любі мої.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Другое на тему
Комментарии
Публикации