Спіймай мене, якщо зможеш. Як Штати та Швейцарія саджали Лазаренка

Колишній прокурор розповіла про особливості ведення справи / Без Табу

Колишній федеральний прокурор США Марта Борщ, яка вела справу колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка, під час зустрічі у Києві розповіла, з якими проблемами стикалася американська система правосуддя у взаємодії з системами інших країн.

Цей досвід, зокрема, механізми екстрадиції та роботи з банківськими документами, може бути корисним і нам – в контексті офшорів та втеч за кордон, які серед нашого політикуму вже були і ще будуть.

Ці речі від Марти Борщ почули спочатку журналісти, активісти та просто небайдужі, а потім була розмова з детективами Національного антикорупційного бюро України та прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Наводимо фрагменти її розповіді під час першої зустрічі.

Тепер я приватний адвокат, маю власну юридичну фірму, займаюсь захистом у кримінальних справах. Я вже не є прокурором, не працюю на департамент юстиції. І всім хочу повідомити: все, що б я вам не казала сьогодні – це не є погоджено чи сформульовано департаментом юстиції чи урядом Сполучених Штатів. Я говорю від власного імені і буду висловлювати власну думку.

Я хочу поспілкуватися про справу Лазаренка, яку ми вели в Каліфорнії, щоб ви могли скласти уявлення, як відбувалася ця справа, з чого вона починалася, з якими проблемами стикнулися і, врешті-решт, як вона була вирішена.

Марта Борщ / kron4.com

У 1997-98 роках прокуратура у Сан-Франциско почала отримувати ряд запитів про міжнародну правову допомогу від української Генеральної прокуратури. Ці запити подаються згідно з угодами, які укладаються на міжнародному рівні. США мають щонайменше 30-50 угод з різними країнами світу. Ці угоди дають можливість урядам здобувати докази для кримінальних справ, якщо такі докази знаходяться за кордоном, де уряд не має ані повноважень, ані можливостей діяти.

Спочатку запити були написані російською мовою, вони були дуже погано перекладені, і було дуже важко зрозуміти, чого вимагала українська Генеральна прокуратура.

Ці запити потрапили до нас, бо вони стосувалися збірних котеджів, які були наперед готові, запаковані, вони були замовлені українським Кабінетом міністрів. Було замовлення на купівлю шести розбірних котеджів, передане американській компанії GHP, яка контролювалася Петром Кириченком, що мешкає у Сан-Франциско. Українці хотіли інформації про продаж цих котеджів. Були документи на продаж, які виглядали нечистими – була суттєво націнена вартість. І була підозра, що Павло Лазаренко мав частку у GHP, і існував конфлікт інтересів.

Ми зосередили увагу на Петрові Кириченку, який мав банківські рахунки із суттєвими коштами на них, але не мав законних джерел доходу, які би обґрунтовували такі суми на рахунках.

Водночас ми отримали запити із Швейцарії, куди теж надходили від України запити на міжнародну правову допомогу. У Швейцарії було відкрито справу по двох рахунках, через які проходили значні суми.

Наприкінці 1998-го – на початку 1999-го мені призначили цю справу, бо мій керівник знав, що я вивчала російську в коледжі і вільно читала російською. Я почала працювати над справою разом з агентом ФБР, який так само володів російською.

Ми приїхали до Києва у 1998 році, щоб допитати свідків у справі, яка була відкрита у Сан-Франциско. Нас цікавило ймовірне шахрайство під час продажу цих котеджів та те, як доходи від цієї шахрайської транзакції потрапили до Сполучених Штатів. Швейцарський слідчий суддя також приїхав, що зібрати докази у свої справі. Тоді ми мали можливість неформально поділитися наявною у нас інформацією.

Павло Лазаренко / golos.ua

На певному етапі швейцарський слідчий суддя арештував Лазаренка, коли той намагався в’їхати до Швейцарії по панамському паспорту. Його утримували під вартою, але згодом звільнили на поруки.

Потім Лазаренко приїхав до Нью-Йорка, щоб зустрітися з Петром Кириченком. Він проходив вторинну перевірку на митниці, і тоді подав заяву з проханням про політичний притулок. Але, згідно з нашим законодавством, якщо ви приїжджаєте і просите політичний притулок, вас відразу беруть під варту служби еміграції та натуралізації Сполучених Штатів. Тепер це називається Департаментом внутрішньої безпеки.

Швейцарський слідчий суддя подав запит на екстрадицію Павла Лазаренка до Швейцарії, щоб той постав перед обвинуваченням.

Більшість країн мають угоди про екстрадицію з іншими країнами, вони обіцяють взаємну екстрадицію. В Україні тоді не було такої угоди зі Сполученими Штатами, але зі Швейцарією така угода була.

Згідно з такою угодою ви маєте цій країні надати достатні докази, щоб були належні підстави вважати, що особа скоїла злочин, за який ви хочете його екстрадиції.

Слідчий суддя звинувачував у відмиванні грошей в контексті сотень мільйонів доларів, якій пройшли через швейцарські рахунки. У додатку до запиту на екстрадицію містилося багато швейцарських банківських відомостей. Зазвичай ми би їх не отримали, не пройшовши через запити про взаємну правову допомогу до Швейцарії. На основі цих відомостей ми сформулювали власні запити на взаємну правову допомогу, де вже офіційно просили від Швейцарії надати нам банківські відомості, які підтверджували рух коштів через ці рахунки.

На цьому етапі справа значно розрослася, бо виявилося, що наприкінці 1997 року Лазаренко та Кириченко купили банк в Антігуа, який називався Європейський федеральний кредитний банк. Це був офшорний фіктивний банк, в нього не було представництв, філій. Він був створений чотирма росіянами, які емігрували з Росії до Сан-Франциско. Наприкінці 1997 року швейцарські банківські рахунки були виявлені, і Лазаренко вирішив, що йому треба вивести ці гроші, щоб їх не забрали або Швейцарія, або український уряд, та перевести у банк в Антігуа.

Через те, що гроші на рахунках у Швейцарії були у доларах, вони обов’язково мали пройти через американський банк. А це обов’язково електронний переказ, і це є порушення американського законодавства, федеральний кримінальний злочин – шахрайство з використанням електронних засобів зв’язку. Після зміни американського законодавства тепер провести такі транзакції значно важче, ніж тоді. Тоді гроші пройшли через два маленьких банки в Сан-Франциско, і ми це бачили з відомостей швейцарських банків, і змогли вимагати в банків Сан-Франциско відомостей про ці рахунки.

Справа розросталася, ми відстежували гроші, а це було найважливіше – нам потрібно були слідувати за грошима і дивитись, на що вони виведуть.

Ми мали неофіційно отримані відомості від Швейцарії та України, ми допитали кількох свідків в Україні, в нас були банківські відомості з Америки. Але банківських відомостей недостатньо, щоб притягти до відповідальності особу – принаймні, у Штатах потрібні покази свідків.

З банківських відомостей було зрозуміло, що Кириченко відповідає за переказ коштів Павла Лазаренка. Також ми виявили, що він збрехав у заявці на американську візу на в’їзді у Сполучені Штати – це окремий важкий злочин з можливим п’ятирічним терміном ув’язнення за нього.

Ми почали перемовини з адвокатом Кириченка щодо того, що він погодився співпрацювати з нами. Це поширена практика в американській системі кримінального правосуддя. Більшість з великих справ, більшість справ, які стосуються змови, здійснюється в Америці шляхом угод про визнання винуватості, які укладаються з людьми, які вирішили йти на співпрацю з правосуддям. Кириченко погодився співпрацювати з обвинуваченням Сполучених Штатів в обмін на обіцянку, що ми не будемо більше його переслідувати за більш важкі злочини.

Я вважала тоді і вважаю тепер, що його згода була надзвичайно вагомою, він поставив під серйозний ризик життя, здоров’я і фінансовий добробут.

А коли людина погоджується співпрацювати з нами, згідно з угодою вона має казати правду. Якщо ця людина збреше під час допитів і під час показань в суді, тоді уряд може скасувати угоду в односторонньому порядку, та переслідувати за попередні злочини, а також за порушення угоди.

В суді я намагалася отримати ордер на екстрадицію Лазаренка. Швейцарський слідчий суддя приїхав до Штатів та уклав з Лазаренком угоду про визнання винуватості. Запит на екстрадицію було скасовано, але на той час велике журі винесло обвинувальний акт Лазаренку.

Етап розгляду перед журі присяжних був надзвичайно складним, бо більшість доказів знаходилась за кордоном, у 30 різних країнах. Згідно з американським законодавством про докази ми не можемо долучати показання з чужих слів як докази, люди мають свідчити наживо, особисто, люди мають прийти і особисто засвідчити, що це саме той документ, за який його видають.

Щоб довести шахрайство, нам потрібні були показання свідків з України. Нам довелося використовувати порядок, який рідко використовується у кримінальних справах та який дозволяє отримати показання свідків з-за кордону під присягою. Ми виїжджали у Швейцарію, Україну, Туреччину, Ізраїль, і ці свідки давали показання в себе вдома під запис. Лазаренко був на зв’язку телефоном і міг ставити свої питання на перехресному допиті.

У червні 2004 року мале присяжне журі вирішило визнати Лазаренка за всіма 52 статтями обвинувачення.

Суддя окружного суду скасував частину пунктів обвинувачення. Кілька пунктів обвинувачення виходили з шахрайської схеми, яка, на нашу думку, була скоєна компанією «Єдині енергетичні системи» та стосувалася купівлі газу у російському «Газпромі».

Ми подавали кілька запитів на міжнародну правову допомогу у Росії, щоб отримати показання свідків. Росія відмовилась співпрацювати з нами.

Компанія «Єдині енергетичні системи» була створена Юлією Тимошенко та її чоловіком. Павло Лазаренко використав службові повноваження, щоб цій компанії було надане ексклюзивне право на розповсюдження природного газу в Дніпропетровську.

Юлія Тимошенко / comitet.su

Ми спробували допитати Тимошенко. Я розглядала її як потерпілу пана Лазаренка в тому розумінні, як і пана Кириченка – це підприємець, від якого вимагають. Термін «вимагання» є в американському і в українському законодавстві - якщо державний посадовець вимагає від вас гроші, і якщо ви не заплатите, він буде ускладнювати життя вашому підприємству. Ми подавали запит на міжнародну правову допомогу щодо її допиту.

Вона прибула в Генеральну прокуратуру зі своїм адвокатом, проте відмовилась давати показання. Тож я не отримала версії пані Тимошенко і не можу розповісти про цю справу.

Ще кілька пунктів обвинувачення були скасовані з правових причин, Лазаренко подав апеляцію, врешті-решт з 52 пунктів обвинувачення він був визнаний винним за вісьмома. Згідно з нашою системою з точки зору визначення міри покарання це не мало великого значення. Бо якщо вас звинувачують у змові, не важливо, чи вас визнають по одному пункту обвинувачення, чи по сотні.

Такі справи, по-перше, потребують величезного часу, по-друге, є значні правові перепони, щоб притягти таких осіб до відповідальності. Крім того, є серйозні культурні відмінності, відмінності між нашим кримінальним процесом, швейцарським та українським. Також були мовні проблеми, бо були свідки з 30 країн.

Навряд чи ми могли би успішно реалізувати цю справу, якби не склалося кілька чинників. Перше – це співпраця пана Кириченка. Інше – це співпраця, яку ми отримали з інших правоохоронних відомств з різних країн, зокрема, й України. Ще один чинник – це те, що нам вдалося працювати зі справою стільки, скільки було потрібно. Я і агент ФБР вели цю справу з самого початку, ми читали російською, і це було вирішальним, бо величезна кількість документів були російською мовою.

Все це показало, наскільки надзвичайно складно, навіть маючи все на вашу користь, притягати до відповідальності людину, яка є державним високо посадовцем, яка зловживала своїми державними повноваженнями, яка є корумпованою, яка викачала мільйони доларів через рахунки в різних країнах світу.

Від редакції. 1 листопада 2012 року Павло Лазаренко вийшов із тюрми після закінчення терміну покарання.

У 2014 році суд у Вашингтоні постановив, що банк Антігуа отримає 250 млн доларів, що належали Павлу Лазаренку, а 75 млн, ймовірно, надійдуть на рахунки американського уряду. Щоб претендувати на частину коштів, Україні необхідно було провести перемовини з американським Мінюстом.

У 2013 році Петро Кириченко давав свідчення через відеозв’язок з українського консульства у Сан-Франциско на судовому процесі у справі про вбивство народного депутата Євгена Щербаня. Кириченко вважав, що Тимошенко та Лазаренко хочуть зробити його винним, та стверджував, що це саме вони замовили вбивство Щербаня.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!