Синдром Горішніх Плавнів. Як декомунізувалася Україна?

У Одесі Леніна замінили на Дарта Вейдера / ВВС

Ясно, що новий час вимагає нових назв. Але українці – народ веселий і непередбачуваний. Тому у рамках декомунізаційного законодавства зрештою почали творитися дивні речі.

Якщо історія про Горішні Плавні і не була піар-кампанією для залучення туристів – то таку комбінацію слід було би вигадати. Спочатку мешканці викручувалися, роблячи з Комсомольська дикувату абревіатуру про «справжніх козаків», потім захотіли називати місто Святомиколаївськом. У процесі вся Україна дізналась, як виглядають Горішні Плавні з висоти пташиного польоту. А мешканці образились чи то на фотожаби і флешмоби у соцмережах, чи то на Порошенка, який сказав, що не хотів би їхати до міста з такою назвою. Декомунізація вперше спіткнулася об децентралізацію: виявилося, що назву, спущену згори, громада може не підтримати, і лишатися у своїх реаліях стільки, скільки заманеться.

Дніпропетровськ перейменували на Дніпро – і Івано-Франківську нічого не лишається, як чекати перейменування на Франик. Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович при цьому попередив, що російською теж буде «Днипро», а не «Днепр», а назву області доведеться лишити без змін, бо так вона записана в Конституції. А там подивимось – зміни до Конституції зараз в тренді, хтозна, як все повернеться.

Харків нещодавно познущався зі станцій метро - «Пролетарську» перейменують в «Індустріальну», при цьому раніше у Харкові була інша станція метро «Індустріальна» – її перейменували на честь колишнього губернатора області Масельського у 2004 році. Для «Пролетарської» пропонували назву «Зелений гай», але у губернатора цю ідею не підтримали. Схоже, що назва періодично мігруватиме, і згодом «Індустріальною» у Харкові назвуть ще що-небудь. До речі, Олександр Масельський був секретарем Валківського райкому КПУ, але станцію метро, названу на його честь, поки що не декомунізували.

З назвами харківських районів спочатку намагалися викрутитися: Фрунзенський та Жовтневий райони перейменували, але не дуже. Назви лишились ті самі, змінили лише обґрунтування. Жовтневий міська влада пропонувала назвати на честь українських свят у жовтні, Покрови та Дня звільнення від фашистських загарбників, а Фрунзенський – на честь льотчика Тімура Фрунзе, сина радянського діяча Михайла Фрунзе, на честь якого район називався раніше. Згодом губернатор все ж підписав розпорядження про перейменування Фрунзенського – у Немишлянський, а Жовтневого – у Новобаварський.

Деякі варіанти у Харкові виглядають якось дуже філософськи: проспект Правди чомусь назвуть проспектом Незалежності. Напевно, правда – поняття радянське, а незалежність – вже ні.

У Києві декомунізація відбувалася без драматизму, бо і назв, що підлягають зміні, поменше, і нові варіанти нікому не зносять дах. Проспекти Бандери і Шухевича – добре, нехай буде. Аеропорт «Бориспіль» ім. Малевича – нема питань.

Іноді зміни назв відбуваються не у рамках законодавства про декомунізацію, а просто так, від душі, «рішенням трудового колективу». Наприклад, Донецькому національному університету присвоїли ім’я Василя Стуса. Для цього реально варто було евакуюватися до Вінниці…

У Херсоні активісти влаштовували акції протесту, вимагаючи перейменувати дві вулиці на честь Руслана Сторчеуса та Олександра Райхерта – бійців, що загинули під час збройного конфлікту на Донбасі. Сайти на зразок якоїсь «Новоросії» з цього приводу викидають нас у паралельну реальність, повідомляючи, що влада Херсону відмовилася називати вулиці на честь карателів, бо з часу їхньої загибелі не минуло 25 років. Де вони беруть таку траву?

У Черкасах декомунізація пройшла повз провулок Павліка Морозова – у топонімічній комісії пояснили, що він не був партійним функціонером та членом Компартії, тому назва може лишатися. Те, що діти, власне, не були членами партії, що не заважало їм здавати партії батьків - нікого особливо не турбувало.

У Кіровограді взагалі сталася катастрофа: пропонували багато назв - Інгульськ, Єлісаветград, Кропивницький, і 71% опитаних не змогли обрати жодну. І досі на сайті Кіровоградської міської ради висить оголошення такого змісту: «Якщо маєш пропозиції щодо варіантів назви міста Кіровограда, обґрунтування необхідності перейменування міста, районів у місті Кіровограді, вулиць, провулків, площ, парків, скверів тощо — тисни сюди». Сил вам, кіровоградці, одним словом.

У Одесі перейменування проходило без якихось конкретних проблем – просто деякі містяни були обурені перейменуванням загалом і просили не чіпати жодної назви. Навіть петицію зареєстрували на сайті Президента, але під нею – смішні цифри. Днями трохи пенсіонерів вийшло на протест: їм не сподобалося перейменування вулиці Жукова на честь Героїв Небесної сотні. При цьому «Правий сектор» впевнений, що пенсіонерів на акцію зігнав «Опозиційний блок».

А поки що в історію одеської декомунізації можна записати пам’ятник Дарту Вейдеру на місці пам’ятника Леніну на території заводу «Пресмаш». А іншого Леніна, якого вже раніше перенесли з Куликового поля до одного з парків на околиці, наприкінці травня демонтували вдруге, так щоб вже остаточно. Пам’ятні знаки, меморіальні дошки, стели та інші елементи з радянською символікою у кількості близько ста штук нещодавно розпорядився демонтувати Михеїл Саакашвілі. Вже лунали заклики не розхитувати ситуацію – мовляв, кожен такий демонтаж буде дратувати проросійські сили. Ну, тут є багато інших рецептів, щоб все було добре і нічого не розхитувалося. Взагалі не дихати, наприклад.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!