Щастя, здоров’я. Про що говорить «медична» соціологія

17:45, 26 января
Щастя, здоров’я. Про що говорить «медична» соціологія - фото 1

Кілька слів про стосунки української медицини та пересічного українця від постійного автора Без Табу.

Медична реформа в Україні, схоже, стає невідворотним явищем. Агітбригада радянського періоду на чолі з геніальним кардіохірургом із сумнівними людськими якостями Борисом Тодуровим гарантовано спробує знову запустити хвилю невдоволення, можете вже зараз робити на це ставки. Але на щастя для середньостатистичного українця, не Тодуров сотоваріщі мають право вирішального голосу у цих питаннях.

Для усвідомлення реальної картини, однак, непогано було б знати думку самого пересічного гречкосія. Реформи ж все-таки провадити треба не лише згори, але й знизу. Саме тому соціологічне опитування на тему медицини та здоров’я від групи Рейтинг виявилося цілком доречним. Що ж цікавого можна з нього винести?

Щастя, здоров’я. Про що говорить «медична» соціологія - фото 31732

Пересічний громадянин України працездатного віку звик переносити болячки у робочому режимі

45 відсотків опитаних щиро заявили про те, що оцінюють стан власного здоров’я щонайменше задовільно. Ці цифри певним чином дисонують зі статистикою вічних старечих проблем та твердженням про те, що за останні тридцять років у наших краях не народилося жодної здорової дитини. Але варто враховувати й те, що на смак та колір товаришів зазвичай не буває. Для когось банальний головний біль (який, до речі, проходить так само непомітно, як і з’являється) є чудовим приводом піти на лікарняний. А дехто інший може на третій день після перелому руки вийти на роботу, що вимагає повноцінного функціонування обох верхніх кінцівок.

Справа в тому, що в країні із реальною середньомісячною зарплатнею в районі трохи більше ста доларів дійсно ніколи хворіти, і не лише через те, що з соціальним забезпеченням у подібних випадках у нас справи навіть гірші, ніж з вирощуванням тропічних фруктів. Дехто вже настільки звик до шаленого ритму життя, що на кілька дірок у зубах чи біль у стегні через затиснутий нерв просто не звертає уваги, доки є така можливість. Так що за формою начебто виходить вірно, а по суті – якесь знущання.

Коли українець все-таки хворіє, то швидше лікується сам, ніж звертається до медиків

Лише 38 відсотків опитаних українців хоча б раз відвідали лікаря за останні 12 місяців. При цьому варто розуміти, що певна частка людей з цієї групи потрапляла до лікарень у добровільно-примусовому порядку – щорічний медогляд треба було пройти за місцем роботи, папірця якогось забрати тощо. Тому картина здається трішки викривленою.

В цілому ж наша людина частіше викликає лікаря додому не стільки заради кваліфікованої допомоги, скільки задля отримання бюлетеня. А якщо болячка справді припікає, то в хід йдуть або перевірені роками медикаменти, або народні засоби. Трапляються, скажімо, кадри, що лікують перманентну застуду за допомогою гарячої ванни та плацебо склянки горілки перед сном – і знаєте, іноді таки допомагає.

Дозвольте також навести цитату з першоджерела: "Старші люди, жінки та містяни більше відвідували лікарів за останній рік. Також більше тих, хто відвідував лікаря, серед респондентів, що не займаються спортом. Цікавим є те, що частіше відвідують лікарів ті, хто не палить та не вживає алкогольні напої". Хтось би зараз міг пожартувати з приводу того, що шкідливі звички насправді не шкодять здоров’ю, але не варто цього робити.

Навіть медичні послуги середньої якості пересічному українцеві не дуже-то й по кишені

Лише 11 відсотків опитаних заявили, що минулого року перебували на стаціонарному лікуванні, і ледве не кожен другий з них обмежився лише одним днем. Насправді більшості українців хоча б раз у житті доводилося корегувати власні плани та звикати на певний час до лікарняних, причому іноді не з власної волі. Достатньо згадати хоча б тих, кому свого часу видаляли апендикс – тут лік точно піде на мільйони.

Але біда в тому, що добрі люди у білих халатах з приємними виразами облич за першої-ліпшої можливості не відмовляться поживитися за ваш рахунок. Якщо вам, скажімо, потрібно видалити зуб мудрості, що виріс горизонтально, а не вертикально, то за саму лише операцію вам треба викласти близько тисячі гривень. Проте це лише початок: на додачу потрібно віддати приблизно стільки ж на супутні медикаменти, триста-чотириста гривень сумарно до фонду лікарні та фонду відділення, а про інші дрібнички і говорити не варто. Ціни узято зовсім не зі стелі, станом на березень минулого року вони були цілком актуальними для однієї міської лікарні одного мегаполісу. І сервіс при цьому до рівня "кращих домів Лондона та Парижа" не дотягує і близько.

Наостанок же ж хочеться навести ще дві цитати з підсумків опитування. Перша: "Лише 2% опитаних заявили, що вживають алкогольні напої (включаючи слабоалкогольні напої такі, як пиво) майже щодня, 12% - кілька разів на тиждень, 36% - кілька разів на місяць, 34% – кілька разів на рік, 16% взагалі не вживають алкогольні напої". Друга: "Протягом останнього місяця 8% опитаних відчували сум та безнадійність майже щодня, 23% - мають такі відчуття кілька разів на тиждень, майже половина (44%) – кілька разів на місяць, водночас чверть респондентів відзначили, що не відчували тугу та сум останнім часом". Здавалося б, до чого тут князь Володимир з його давнім вибором між ісламом, іудаїзмом та християнством на користь останнього?

От тільки практика показує, що для пересічного гречкосія здоров’я не у вині чи воді, а в грошах. Отак і живемо.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Другое на тему
Комментарии
Публикации