Шалені дні міністра Авакова. Чому українцям не варто мріяти про ідеального очільника МВС

Нові обличчя у МВС / Арсен Аваков via Facebook

Арсен Аваков та попередники. Чому міністр внутрішніх справ нікому ніколи не подобається.

Не було ще в Україні такого міністра внутрішніх справ, дії якого не піддавали б критиці. Навіть заслуженому аксакалу Андрію Василишину, під наглядом якого фактично писалося чимало важливих для молодої держави законів та статутів, іноді частенько діставалося через те, що організована злочинність почувала себе аж надто вільно. Те саме стосувалося і його наступника Володимира Радченка. Мабуть, відсутність масового доступу до всесвітньої мережі років двадцять тому і врятувала життя бодай одному з них – навіть цілком справедлива критика суттєво діє на нерви, і діє не в кращий бік.

Про Юрія Кравченка якийсь добродій на сторінці у Вікіпедії написав наступне: "Під керівництвом генерала було розгромлено свавілля організованих кримінальних угрупувань, особливо в Криму". От тільки після ретельного аналізу виявляється, що Башмаки та Сейлем швидше перегризлися самі немов скорпіони у банці, а деякі ОЗГ на материку тодішнє керівництво МВС чіпати навіть і не думало. Результати цієї бездіяльності ми можемо спостерігати навіть зараз, коли один з видатних членів угрупування, відомого як "бригада Мухтара", вперто рветься то у мери, то у народні депутати. Про те ж, як складалася доля пана Кравченка дали, краще не згадувати взагалі. Це стосується як прямої участі в убивстві Георгія Гонгадзе, так і дивного "самогубства" двома пострілами в голову.

Яке блюдо готує пан міністр / Арсен Аваков via Facebook

Після Кравченка, щоправда, міністерство очолювали ще більш епічні персонажі. Юрій Смирнов наприкінці 90-х дивився крізь пальці на свавілля з боку організованої злочинності на Січеславщині, в якості голови МВС не дотягнув навіть до помаранчевої революції, а потім зненацька знайшов себе у бізнесі та справжній поліції. Микола Білоконь був "агентом Кремля" ще до того, як це стало модним явищем – після перемоги першого Майдану він поспіхом дременув до Росії, влаштувався працювати на місцеві спецслужби (а чом би й не влаштуватися за наявності російського громадянства?) і вже одинадцять років зливає новим кураторам цікаву і важливу інформацію про свою колишню батьківщину. Інженер-електронник та технік-механік з дипломом економіста на чолі силового відомства – це взагалі "аллес капут" (мова про Юрія Луценка та Василя Цушка, якщо хтось раптом не здогадався). Про діяльність Анатолія Могильова та Віталія Захарченка навіть нагадувати не треба – як таке забудеш?

От і вийшло так, що в теорії Арсену Авакову, який очолив МВС після перемоги Революції Гідності, не потрібно було докладати багато зусиль для того, щоб вийти в лідери імпровізованого міністерського рейтингу. От тільки нічого у Арсена Борисовича не вийшло – навіть сподобатися ліберальній частині суспільства він не зумів.

Взагалі, майже усі знаходили у нового очільника якусь колоду в оці. Радикальним націоналістам не подобалося те, що головою МВС став народжений у Баку етнічний вірменин. Не менш радикальним лівакам не подобалося те, що важливу державну посаду обійняв типовий представник великого бізнесу та "епохи малинових жакетів". Заслуженим працівникам правоохоронних органів - те, що керувати ними призначили людину не з системи. Заслуженим носіям ідеології "малинових жакетів" не подобалося те, що один з них зрадив цю ідеологію/субкультуру, коли погодився очолити міністерство внутрішніх справ…

Список можна продовжувати нескінченно, але за дужки все ж варто винести суцільну невдоволеність активністю Авакова у соціальних мережах. Причому невдоволеними були навіть ті, хто раніше скаржився на відсутність бодай якогось прямого зв’язку з владою. Парадокс, парадокс…

Підтримка друзів зараз надзвичайно важлива для голови МВС / Арсен Аваков via Facebook

Зараз Арсен Борисович найбільше злить рядових гречкосіїв (і злить справедливо, треба зауважити) своїм небажанням виходити з зони мовного комфорту. У часи, коли навіть відступник Бубка, який неприховано ллє воду на московський млин, під час публічних розмов переходить на українську, голова МВС вважає за потрібне лишатися білою вороною. Не факт, звичайно, що перехід Авакова на спілкування українською якось позитивно вплине на боротьбу зі злочинністю, але подібна позиція все ж є показовою. Більшість інших етнічних вірменів, до речі, мають кардинально протилежний погляд на мовне питання, але це вже привід для зовсім іншої розмови.

Більше того, останнім часом пана міністра почали діставати старі грішки з буремного минулого. Наприклад, історія про купівлю лісу в часи, коли Аваков ще обіймав посаду очільника Харківської області. НАБУ вже міцно вчепилася у злощасні вісімнадцять гектарів у Дергачівському районі, і тому найближчим часом варто чекати резонансних висновків. Принцип "дружина Цезаря повинна бути вищою за будь-які підозри", схоже, невідомий нашим політикам, які щоразу наступають на одні й ті самі граблі. Особливо кумедною буде виглядати розв’язка, за якої МВС через земельну оборудку одинадцятирічної давнини може отримати нового очільника.

Варто зрозуміти головне: українське суспільство має ту владу, на яку заслуговує. Це стосується і міністра внутрішніх справ. Тому і не варто найближчим часом мріяти про те, що правоохоронні органи візьме під своє крило якийсь лицар на білому коні. І не лише через те, що мріяти іноді шкідливо.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!