Робота – не вовк. Чому Гройсман правий щодо безробітних та центрів зайнятості

Час працювати? / прес-служба Володимира Гройсмана

До Володимира Гройсмана можна ставитися по-різному, як і до будь-якого українського політика. Але одне варто визнати без жодних заперечень – колишній вінницький бургомістр (або екс-директор ринку, це вже кому як подобається) вміє розбурхати болото, нехай і робить це, швидше, мимоволі, ніж свідомо.

Днями прем’єр-міністр України Володимир Гройсман налякав чималеньку кількість безробітних, пообіцявши припинити годувати їх за рахунок держави та створити для них нові робочі місця. Сказати, що ці слова мали ефект бомби, що гучно вибухнула, – нічого не сказати.

Голову уряду одразу ж звинуватили майже у всіх смертних гріхах включно з разючою не компетенцією. Хтось навіть поставив цілком іронічне питання – як, мовляв, такий невіглас зумів стати успішним бізнесменом та політиком?

Насправді ж ідея, яку озвучив Гройсман, не те що має право на життя, але й може вдихнути нове життя в український ринок праці. Біда в тому, що уряд, схоже, поки не має навіть базового плану цієї реформи, але і Кирило з Мефодієм, як відомо, абетку не за один вечір придумали. А поки варто розібратися з маніпуляціями та маніпуляторами, що ставлять під сумнів користь від майбутніх змін.

Слово пану Гройсману

По-перше, якщо ваш співрозмовник починає розповідати вам про десять мільйонів українців, які втратять крихти у вигляді фінансової допомоги безробітним, можете у відповідь відправити його хоч до лісу, хоч по дрова. Навіть в останні роки існування СРСР, коли ця проблема нарешті була визнана на офіційному рівні і перестала зводитися до статті карного кодексу за дармоїдство, такої кількості людей на обліку в центрах зайнятості не було. А мова, до речі, про країну з населенням у 286 мільйонів осіб за переписом 1989 року з рівнем безробіття у вісім відсотків, офіційно визнаним два роки потому. Увага, питання: чи може бути так, щоб у країні за населенням, трохи більшим за 40 мільйонів, на обліку стояв кожен четвертий громадянин? Отож бо й воно.

По-друге, перебування на обліку жодним чином не гарантує того, що людина одного чудового дня почне отримувати жадані копійки. Давайте вже говорити відверто – центри зайнятості абсолютно не зацікавлені в тому, щоб щось платити злидарям. Заради подібної специфічної економії персонал іноді здатний на такі хитрощі, яким Остап Бендер аплодував би стоячи. Скажімо, напередодні чергової зустрічі вам вже на порозі установи повідомляють, що ваш менеджер відсутній через хворобу, а інша людина прийняти вас не може. Насправді ж пані, що нібито офіційно займається питаннями вашого працевлаштування, сидить десь у дальній кімнаті та спокійнісінько сьорбає чайок з лимоном. А потім виявляється, що вам намалювали неявку без поважної причини, зняли з обліку, і дідька лисого ви доведете свою правоту, бо схема відпрацьовувалася роками.

По-третє, центри зайнятості також абсолютно не зацікавлені у працевлаштуванні безробітних українців. Якщо ви маєте трудову книжку, можете бути впевненими, що вашого куратора не зацікавить ані ваша освіта, ані ваші професійні навички. Якщо ви закінчили педагогічне училище, але мали нещастя попередні кілька місяців пропрацювати охоронцем у супермаркеті, то пропонуватимуть вам виключно вакансії охоронця. В процесі, звичайно, виявиться, що більшість роботодавців висуває до кандидатів аж надто специфічні вимоги – зріст не менше 185 сантиметрів або досвід служби у "гарячих точках", наприклад. Але центр зайнятості принципово не бачить різниці між працівником служби безпеки супермаркету без права носіння зброї та бійцем підрозділу МВС. Написано "охоронець" за останнім місцем роботи – будеш охоронцем, хлопче, нічого не вдієш.

Це в жодному разі не байка: літературознавець Вареник опинився в аналогічній ситуації вісім років тому, коли давився дешевими напівфабрикатами та носив взимку літні кросівки через відсутність більш актуального взуття.

Пізніше, коли Гриць Якович опинився по інший бік імпровізованої барикади і отримав певний досвід у галузі рекрутингу, цілком очевидними стали дві речі. Перша – центрам зайнятості вигідно мати якомога більше громадян на обліку, аби мати можливість імітувати бурхливу діяльність. Друга – громадяни, що стоять на обліку, здебільшого не є зацікавленими у миттєвому працевлаштуванні навіть за гарних умов праці. Їм теж потрібно імітувати бурхливу діяльність, тому все ж доводиться ходити на організовані роботодавцями зустрічі за запрошеннями з центру. Але йдуть вони додому з тим же, з чим і прийшли – з пакунком документів та без роботи. А що, можна тепер вдома картинно знизати плечима, розвести руками і промовити: "От бачиш, жінко, я шукаю-шукаю, а роботи нема і нема". Аморфна маса, трясця.

Ось тому і варто погодитися з Гройсманом щодо необхідності змін на українському ринку праці. Так, робочі місця не з’являться, якщо просто розформувати центри зайнятості і не зробити на додачу більше нічого. Але зараз сам час подумати про те, що саме потрібно зробити. Робота – не вовк, до лісу не втече.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!