Реальність «клюкви». Як Росія досягає чергового дна та виправдовує стереотипи

27.10.2016, 12:55
Реальність вражає - фото 1
Реальність вражає

Чому Лев Андропов та інші голлівудські карикатурні зображення росіян зовсім не є перебільшенням, а також – в чому різниця між журавлиною та клюквою.

Знаєте, менталітет пересічного українця все ж міняється у кращий бік. Не вірите? Згадайте, як вас обурювала вузькість поглядів американської "фабрики мрій", яка знову зобразила НАШИХ людей та НАШІ реалії абияк. Навіть термін було знайдено красномовний – «клюква», тобто сукупність усіх стереотипів про росіян (українська журавлина до цього явища не має жодного відношення).

Згадайте, як ви десять-двадцять років тому реагували, скажімо, на фільм "Москва на Гудзоні". Особливо обурювала усіх довжелезна черга за туалетним папером та іншими дешевими дрібницями. Якась героїня соціалістичної праці могла навіть картинно луснути себе руками по колінах та скрикнути: "Не могло такого бути! Не могло! Принаймні, не за туалетним папером!".

Але змінилися часи, змінилася сигнальна система "свій-чужий" і ми почали сприймати ці речі інакше. Багато хто вже не ототожнює себе з радянською епохою та радянським народом. Тому й сміятися над подібними витворами західного мистецтва стало простіше. Більше того, якщо подивитися на це під іншим кутом, то виявиться, що американці не так вже й помиляються та перебільшують з гротеском. Причому самі вони не надто це усвідомлюють.

От подивіться хоча б на галас, який здійняла історія російського військового корабля "Адмірал Кузнєцов". В часи, коли увесь цивілізований світ бореться за чистоту навколишнього середовища та переходить на новітні технології, героїчні російські ВМС продовжують напускати в повітря диму. І парадокс в тому, що кораблик той відносно новенький – на воду його спустили в перший рік правління Михайла Горбачова. Але пісочок вже, так би мовити, сиплеться. І недарма то тут, то там з’являються чутки про напівміфічні Містралі, які Франція відмовилася продавати Кремлю напряму.

Але це все реальність – давайте повернемося до мистецтва. Представники біологічного виду soveticus vulgaris дуже ображаються на те, як їх зображають у витворах західної масової культури. І якщо бути відвертими, то іноді приводи для образ є цілком обґрунтованими. Голлівудські режисери та сценаристи ніколи не морочили собі голови перевіркою імен, дат та фактів, коли знімали кіно про далеку та невідому країну.

Реальність «клюкви». Як Росія досягає чергового дна та виправдовує стереотипи - фото 18946

Класична "клюква"

В повсякденному житті в іншій півкулі Землі не дуже-то й відрізняють одних колишніх представників "радянського" народу від іншого. Якщо співрозмовник з США говорить про "Russian mafia", то будьте готові до того, що в підсумку під цією вивіскою намалюється, скажімо, купка озброєних до зубів вірменів. І мова, зауважте, про країну, в одному з найбільших міст якої існує цілий район під назвою Маленька Вірменія. Хоча насправді усе дуже просто: якщо говориш російською, то тебе і сприйматимуть як стереотипного росіянина.

Але знаєте, у чому головний парадокс? Головний негідник російського чи українського походження в якомусь серіалі може мати ім’я Айзек Сірко, Айзек Сидоров чи взагалі Вігго Дрантієв (боже, як вони до цього додумалися?), проте під час опису глобальних аспектів радянського чи російського життя американці зазвичай не помиляються. Скажімо, у фільмі "Вогняний лис" з Клінтом Іствудом в очі кидається суцільна сірість та морок, що панують на території СРСР. Чимало людей після цього зі смутком в голосі заперечували подібну картину – мовляв, не так у нас все відбувається, люди не такі забиті. Але правда в тому, що ближчими до істини були якраз американці. У стереотипному радянському суспільстві не було прийнято навіть елементарно посміхатися один одному на вулицях – не дай бог ще за божевільного приймуть. От і ходили усі мовчазними та похнюпленими.

Інший приклад обурення ретроградів – колоритний російський космонавт Лев Андропов з "Армагеддону". Сценаристи, звичайно, дали маху, начепивши на нього шапку-вушанку, але ж вгадали з головною рисою характеру. Пам’ятаєте його чудову репліку: "Російська електроніка, американська електроніка… Все одно усе це виробляє Тайвань. А ось як це ремонтуємо ми!" та миттєвий удар гайковим ключем по панелі приладів, яка не менш миттєво запрацювала від такого стресу? Ото ж бо й воно. А тепер згадайте великий та могутній радянський сервіс і знайдіть, так би мовити, хоча б чотири відмінності. Запах алкоголю та кількатижнева неголеність лише доповнюють яскраву картину – чорт забирай, типовий радянський сантехнік, ні додати, ні відняти!

Проте найбільш кумедним тут виглядає інше: правонаступники "єдиного та неподільного" СРСР хоч і бурчать на недолугих американців, але при цьому самі генерують чимало так званої "клюкви". Згадайте хоча б серію фільмів Олександра Рогожкіна про особливості національного полювання, рибалки та навіть політики. Після перегляду цих шедеврів складається стійке враження – горілку в Росії вживають навіть ведмеді, що вже говорити про людей. А схожа серія комедій з Михайлом Євдокимовим у головній ролі? Здається, ніхто б не зміг краще зобразити російську глибинку-трясовину з усіма її стереотипами (так-так, і з діжкою чистого спирту!). А "ДМБ", після перегляду якого починаєш щиро вірити у приказку "Хто в армії служив, той у цирку не сміється"?

Якщо в 90-і представники біологічного виду soveticus vulgaris ще ображалися на Захід, то нині радо самі поширюють штампи – Тагіл, ведмеді на карикатурах, культ доброго царя та витязя Мотороли – до цього не додумалися навіть голлівудські сценаристи.

От вам, любі мої, і "Адмірал Кузнєцов", людина і пароплав. Як же ж добре, що ми нарешті почали вириватися з цього замкненого нібито кола і хоча б посміхатися один одному на вулицях. Проте на Заході нас перестануть називати "русскімі" лише за однієї умови. За якої? Здогадайтеся самі і дайте відповідь правильною мовою.

Будьте здорові та не хворійте.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации
Загрузка...