Підводячи річні підсумки, фахівці згадали, що у офіційних привітаннях цього року День працівників дипломатичної служби чомусь став Днем представника. Як у тому анекдоті: «права людини – і ми навіть знаємо ім’я цієї людини». Але окрім курйозів були і успіхи, і плани, і помилки. Про них – докладніше.
Серед досягнень експерти називають кампанію з невизнання виборів до Держдуми Російської Федерації через те, що окупаційна влада проводила їх в тому числі і в українському Криму, а також звільнення заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова з психіатричної лікарні, куди його помістили росіяни на експертизу. Резолюція Радбезу ООН по дотриманню прав людини у Криму, у якій визнано агресію Росії щодо українського півострова певною мірою поклала край істерикам Віталія Чуркіна, хоча б на якийсь час – хоча лунають скарги, що за часів представництва Юрія Сергєєва Україну у Радбезі було чути краще і частіше.
Історія з безвізовим режимом та відміною мораторію на експорт лісу поки що завершилася нічим: і безвіз, і безліс - у підвішеному стані, і екологічно свідомі прихильники євроінтеграції можуть отримати свій розрив шаблону трохи згодом, десь у квітні. Хіба що ліс з Карпат продовжують вивозити, незважаючи на жодні мораторії, але це зараз вже турбота не дипломатичних служб, а небайдужих місцевих і немісцевих мешканців.
Трохи зрозуміліше ситуація із санкціями проти Росії: українська РНБО продовжила їх ще на рік, зокрема і через проведення виборів до Держдуми РФ на «кримських дільницях». Санкції від ЄС цього року не були скасовані, як того побоювалися. А Штати напередодні «зміни караулу» взагалі через хакерське втручання РФ у процес голосування на виборах президента США за рішенням Барака Обами вислали на батьківщину 35 російських дипломатів. Які, до речі, через новорічні свята мали проблеми з квитками – чомусь таким сюрреалістичним російським новинам вже втомлюєшся дивуватись…
Серед невтішних тенденцій цього року дипломати та представники громадських організацій називають проблеми з реформою дипломатичної служби, загрозу закриття дипломатичної академії, непризначення послів: за даними «Реанімаційного пакету реформ» понад 10 українських дипломатичних представництв лишаються без керівників. У Бельгії посол працює за сумісництвом, у Грузії, Казахстані, Білорусі, Швейцарії – тимчасові повірені. Досі не призначено постійного представника України у НАТО.
Загалом за підсумками року експерти дійшли висновку, що українські дипломати не діяли на випередження – ймовірно, через кадровий голод, відсутність реформування, недостатнє фінансування. На майбутнє порадили не реагувати на те, що вже сталося, а прораховувати варіанти розвитку подій.
У списку планів, чи то пак незакритих питань, щодо яких нардепи обіцяють «смикати» дипломатів на законодавчому рівні: звернення до країн Європи заблокувати газопроводи в обхід України; більш тісні зв’язки з найближчими сусідами (Польщею, Румунією, прибалтійськими країнами); співпраця з НАТО у питаннях енергобезпеки та протидії гібридній війні (останній пункт взагалі починають позиціонувати як нашу головну «фішку», яка пояснить, навіщо ми НАТО потрібні).
Один з останніх скандалів – голосування України по ізраїльській резолюції, яке, за словами експертів, було виправданим, але прорахованої медіакампанії з цього приводу не було і причин фактично не пояснили. Було б дивно, якби Росія такою новиною не скористалася, враховуючи, скільки Ізраїль нам допомагав у навчанні та реабілітації бійців. Зрештою, новий президент США у січні вже пообіцяв відмотати все назад, як і по багатьох інших питаннях. Але з Ізраїлем все одно треба миритись.
Зміни у політиці США можуть торкнутися і Мінських перемовин, не виключений тиск на Україну щодо виконання угод та продовження діалогу. Хоча все частіше лунають пропозиції взагалі цей процес згорнути, бо він все більше схожий на біг по колу та в цілому нагадує багаторічні придністровські перемовини. Логічнішим виглядає зібрання країн-учасниць Будапештського меморандуму – навіть без огляду на ймовірні нюанси нової політики Трампа було би краще, якби в одному приміщенні зібралися усі ті, хто у 1994 році гарантував нам безпеку.
Не вистачає й інформації по Криму – зокрема по позовах щодо майна, і через деякий час доволі складно буде виявити активи, що лишилися на півострові, і головне – довести їхню приналежність. З останніх добрих новин – хіба що створення консультативного органу при прокуратурі АРК у Києві за участі нардепів та представників громадських організацій, які займаються кримськими питаннями.
Експерти порадили по максимуму використати період головування України у Радбезі ООН та розповісти про агентів та механізми впливу РФ у європейських країнах, зокрема, користуючись даними з нової книги Сесіль Вессьє «Мережа агентів Кремля у Франції», з якої, щоправда, українською зараз перекладено лише кілька глав – чому не уся і назавтра, питання? Про книгу згадував у своїх публікаціях і кореспондент «Укрінформу» у Франції Роман Сущенко, та й взагалі останнім часом трохи заважав росіянам проводити у Парижі кампанію зі зняття санкцій. Загалом виглядає так, що журналіста посадили через пармезан.
Резолюція Європарламенту щодо протидії пропаганді Росії та ІДІЛ, ухвалена 23 листопада, показала, що якщо вже основні «подразники» зважилися написати через кому, то є розуміння співмірності щодо методів та ризиків. Але при цьому чомусь про контрпропаганду мови немає – лише про фінансову підтримку громадських організацій та ЗМІ у питаннях розвитку свободи слова.
А найголовнішою новиною з серії медійних диверсій можна вважати новину про закриття каналу Ukraine Today – тепер виходить, що про реальну ситуацію в Україні Захід дізнаватиметься переважно з новин Russia Today. Тобто нізвідки. І це без огляду на приналежність каналу та політичні розборки – зрештою, якщо все так, то подібні канали про всяк випадок мають бути державними. І так, стоп – це не про націоналізацію вже створених приватних, а про створення нових з нуля. Тоді і, наприклад, звернення українських дипломатів з вимогою не допустити закриття каналу не виглядало би лобіюванням інтересів приватного бізнесу і, можливо, навіть допомогло.