Пройшла любов, і кріп зів’яв. Чому сезон УКРОПу завершився

10:25, 10 августа
1
УКРОП - рослина сезонна - фото 1
УКРОП - рослина сезонна / Прес-служба УКРОПу

Ми всі звикли не сприймати вчинки депутата Парасюка серйозно, проте, навіть годинник, що не працює, інколи показує вірний час. Так само й вступ Парасюка до вишу та вихід з УКРОПу, як не дивно, ознаменували крах амбіцій політичного проекту Ігоря Коломойського.

Як не сумно декому визнавати це, але УКРОП як перспективний політичний проект закінчився. Не факт, що закінчився остаточно та невідворотно – в історії української політики траплялися випадки, коли нібито мертві політсили зненацька оживали під новими брендами та вивісками. Але станом на серпень 2016 року варто визнати, що коштовна мильна бульбашка таки луснула. Сподівання представників протесаної частини електорату не виправдалися, як би дехто не хотів іншого.

Коли партія створювалася минулого літа, очікування місцями дійсно були захмарними. Останні вибори до Верховної Ради наочно продемонстрували, що за рахунок патріотичної позиції та активної участі у обороні України від загарбників до влади можна протягнути кого завгодно. І саме тому Ігор Коломойський, який до 2014 року абсолютно не цікавився політикою, вирішив запустити пробну кулю. Ядро нової політсили не довелося ліпити з нуля – його склали вірні соратники колишнього вже на той момент губернатора Дніпропетровської області. Скептики, звичайно, одразу почали говорити щось про аномально високий антирейтинг "гасконців". Але все ж треба визнати, в деяких специфічних регіонах їхня популярність теж була достатньо високою.

На першому ж партійному з’їзді керівництво дало зрозуміти, що кадрова політика щонайменше на папері буде цілком інтригуючою. По-перше, до складу партії мають увійти люди, невідомі поки що широкому загалу та не засвічені у політиці. По-друге, будь-які зв’язки з колишньою правлячою елітою та іншими членами колишньої Партії Регіонів були поставлені під заборону. Перший пункт інтригував, другий інтригував ще більше, але здавався дуже складним для виконання. Так чи інакше, свіжа кров гарантовано була потрібна українській політиці, а місцеві вибори були зовсім близько.

Проте раптово виявилося, що УКРОП поставив собі за мету не стільки по-справжньому пробитися у велику політику, скільки влаштувати шоу. І мети цієї вдалося досягнути достатньо швидко. Геннадій Корбан спочатку узяв участь у резонансних довиборах до Верховної Ради на окрузі №205 у Гречкограді Чернігові, а згодом вирішив балотуватися у мери Києва. За рік після веселощів, які влаштували біло-зелені, починає цілком справедливо здаватися, що у жодному з випадків перемога не була головною метою для Корбана – бажання продемонструвати трагікомічну та порочну сутність української політики було важливішим. Роздача продуктових пайків, шалені гроші, витрачені на зовнішню рекламу у столиці, епатажна місцями поведінка та провокаційні заяви – це все було характерними ознаками добре зрежисованого спектаклю. Проте саме завдяки йому усі побачили, хто є хто, особливо під час першого, чернігівського акту.

Корбан завдяки УКРОПу уник судового переслідування. Інших завдань в нього, здається, не було

Реальні успіхи у нової партії все ж були. На Дніпропетровщині, наприклад, вдалося створити цілком працездатні коаліції на базі УКРОПу у ключових місцевих радах – в області та безпосередньо в обласному центрі. Та й вибори міського голови Дніпра виграв один з членів політради партії. Але на цьому суто політична ідилія закінчилася. Закінчилася хоча б через невиконання обох літніх обіцянок. Спочатку пильні експерти знайшли в "укропівських" списках чимало людей, пов’язаних раніше з Партією Регіонів, КПУ та іншими маргінальними політсилами, а пізніше з боку деяких впливових політиків (того ж Бориса Філатова, наприклад) і взагалі почалося неприховане загравання з учорашніми ідеологічними супротивниками. Останньою крапкою для багатьох потенційних виборців та прибічників стала зміна голови політради – місце Корбана не надто чесним шляхом зумів посісти Денис Борисенко, раніше помічений у співпраці з персонажами на зразок Олега Царьова. Саме на це звернув днями увагу Володимир Парасюк – політик, який через певні інтереси залишає потопаючі кораблі ледве не останнім. До речі, про свій вихід Парасюк заявив після консультацій у столиці Гасконі Дніпрі.

Спонсор змінює вектор / фото - Влад Содель

Зараз усе схоже на те, що Коломойський як головний спонсор втратив інтерес до свого пілотного політичного проекту. Розрахунок на дострокові вибори до Верховної Ради поки не спрацював, і прихильникам біло-зелених з цього приводу дійсно варто сумувати. Липневі довибори дали зрозуміти, що за грамотної роботи на округах з лояльним електоратом цілком можна зірвати куш – три з семи новообраних депутатів так чи інакше представлятимуть у парламенті інтереси "Привату". Але глобальні проекти все ж доводиться згортати: на місцевих виборах, що заплановані на осінь наступного року, обійтися можна буде і малою кров’ю, а все інше почекає.

УКРОП за великим рахунком став ще одним доказом простої теореми – політичних сил з міцними ідеологічними засадами, до яких звик цивілізований світ, в Україні не існувало і, нажаль, не існує. Проект, який водночас здавався як помірно радикальним, так і помірно ліберальним, в підсумку застряг на одному місці. Це не новина – про подібні парадокси ще у старій байці про лебедя, рака та щуку було написано. Але чи не здається вам, що політикам нової хвилі час нарешті перестати наступати на одні й ті самі граблі та почати вчитися на чужих помилках?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
Другое на тему
Комментарии
Публикации