Автор Без Табу пояснює, чому інформація щодо слів Трампа про «руський Крим» - швидше за все є фейком, а також – чому новина з сайту BuzzFeed справила ефект бомби, що розірвалася.
Дональд Трамп ще до свого успішного походу у політику прославився як нестримана на язика людина. Коли він був звичайнісіньким медіамагнатом, його обмовки та недоречні жарти переважно не мали довготривалих наслідків. Але в статусі президента слова треба добирати ретельніше. Недарма Джорджа Буша – молодшого дехто пам’ятає не стільки через війни в Афганістані та Іраку, скільки через те, що цей президент сплутав Австрію з Австралією.
Втім, якщо вірити певним джерелам, наступник Обами останнім часом дозволяє собі більш небезпечні з точки зору реакції світової спільноти заяви. Наприклад, минулого тижня на саміті у Квебеку під час урочистої вечері за участю голів держав – членів G7 Трамп нібито зауважив, що Крим є не українським, а російським, оскільки місцеве населення говорить виключно російською. Президент США вже неодноразово дозволяв собі подібні вислови на користь країни-агресора, тож нікого це начебто не здивувало.
Дивними видалися інші моменти. По-перше, від урочистої вечері до публікації потенційно скандальної новини минуло шість днів – якось забагато для «інформаційної бомби». По-друге, про цей ляп не згадав за гарячими слідами жоден інший учасник саміту. А за логікою подій щонайменше Еммануель Макрон міг би дорікнути нерозбірливістю американському колезі (дарма що сам зібрався відвідати ЧС з футболу в Росії). Нарешті, у Білому домі відмовилися підтвердити достовірність повідомлення: прес-секретар Сара Сандерс на спеціально скликаному брифінгу у Вашингтоні зауважила, що не була присутньою під час приватної розмови, як і хтось інший з президентської свити, а сенсу коментувати чутки вона не бачить.
Треба звернути увагу на першоджерело. Це відомий «мережевий смітник» BuzzFeed, який давно грішить публікацією провокаційних, але неперевірених і частенько неправдивих відомостей. Присутні також і посилання на кількох неназваних американських дипломатів, але тут має бентежити навіть не відсутність конкретних імен та прізвищ. Ця інформація геть не відповідає офіційній заяві Білого дому, згідно якої нікого зайвого під час п’ятничної вечері у курортному містечку Ла-Мальбе. Хтось очевидно бреше, а довіри до президентського прес-секретаря у пересічного спостерігача явно більше, ніж до непевного анонімного джерела. Тим більше, розміщеного на популярному, але жовтому сайті, який заробляє трафік на котиках та тестах «хто ти з Гри престолів».
Стаття BuzzFeed влучила в аудиторію
Втім, головна проблема полягає не в тому, що чергове вкидання кремлівської (швидше за все) пропаганди ідеально влучило у потрібний сегмент цільової аудиторії – українська частина всесвітньої мережі одразу ж кинулася проклинати і Трампа, і тих, хто обрав його президентом. Мовний чинник вкотре зненацька виявився важливим у питанні національного (само)визначення. До цієї теми доводиться повертатися знову і знову, оскільки суспільство здебільшого ще не розуміє головного: належність до певного етносу визначається за мовними і культурними нюансами, а не за наявністю паспорту та громадянства відповідної держави.
"Український фрагмент" статті
Дехто вперто стверджує, що громадяни РФ геть не бачать різниці на мовному ґрунті. Помиляєтеся: бачать вони все чудово. Пам’ятаєте російський кінохіт «Брат 2»? Там покійний вже режисер Олексій Балабанов серед інших антагоністів зобразив представників української діаспори у Чикаго. Саме української, бо щонайменше репліка «москаль мені не земляк» помилитися не дозволить. На цьому фоні вже під час окупації Криму та Донбасу кумедно звучали тиради московської богеми про те, що «мова не має значення».
Цікаво інше: хтось одразу ж міг додати, що «кривава хунта нищить російськомовне населення». Класична мовна шизофренія за Шевчуком, і неважливо, кого мати на увазі – українського професора чи російського музиканта.
Зверніть увагу на одного автора статті на BuzzFeed
Якщо ж повертатися до американської теми, то й там є чітка закономірність – чим далі на північ континенту, тим більш колоритною і цілісною є українська діаспора. Це вже не Брайтон-Біч, заселений радянськими за походженням та сутністю емігрантами. А у Канаді наші люди і взагалі давно стали частиною місцевого картатого укладу життя. Хтось одразу згадає міністра закордонних справ Христю Фріланд, любителі хокею почнуть з Вейна Гретцкі і закінчать згадкою про Тревіса Зайця (Zajac), який у місцевих фонетичних реаліях перетворився на Зейджака. Попередні покоління українців принесли на чужі колись землі мову, культуру та побут разом із землею на підошвах власних чобіт. І тому їх давно вже не плутають з «Руссо турісто».
У Старому Світі з розпізнанням справи значно гірші. Це поляки ніколи не сплутають тепле з м’яким, оскільки квасний російський патріот через власну пиху на заробітки до умовного Кракова ніколи не поїде. Але далі на захід ніхто вже не намагається відокремити росіян від українців, бо усі вони спілкуються переважно російською, не задумуючись про сприйняття. Дивно якось виходить: персонал турецьких та єгипетських готелів вже зрозумів, що мова (як і відповідний сервіс) має значення, а туристи чи заробітчани з умовного Житомира чи Харкова ніяк не допетрають.
Ось тому, нажаль, і влучають у цільову аудиторію подібні непевні новини як у наших краях, так і в більш розвинутих країнах.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець