Приліт валькірій: Діяльність ПВК Вагнера як символічна ознака російської агресії

Найманці чи прикриття?

Оглядач Без Табу пояснює, чому так звана приватна військова компанія Вагнера – насправді замасковане прикриття російських військових.

Чим довше триває конфлікт Росії з цивілізованим світом, тим більше навколишній фон стає схожим на дитячу книжку-розмальовку, яку кожен має намір розфарбувати на свій лад. Ось тільки біда в тому, що жоден з персонажів цієї сумної історії не має повного набору кольорових олівців. Комусь хочеться залити усе кров’ю, не маючи під рукою червоного кольору. Інші мріють про життєрадісні веселкові тони, але в наявності є лише чорний олівець. А милуватися спотвореною картиною світу в підсумку змушують тих, хто розмальовувати нічого навіть не збирався.

Історія з приватною військовою компанією (скорочено – ПВК) Вагнера зайвий раз доводить правдивість цієї аналогії. Ба більше, присутність найманців як на уявному, так і на реальному полі бою, здається, цілковито влаштовує усіх. Чомусь згадується старий рекламний ролик, в якому непрацюючу пральну машину рекомендується використовувати в якості драбини, верстату або навіть тумбочки. Ось і «гвардію Уткіна» усі намагаються прилаштувати під свої потреби.

СБУ, наприклад, цілком справедливо може прикриватися підсумками тривалого розслідування у тих випадках, коли хтось дорікатиме спецслужбам через імітацію бурхливої діяльності або навіть її відсутність. Дуже легко уявити прес-конференцію голови СБУ Василя Грицака, який відповідає на чергове критичне питання звичним офіційним тоном: ми, мовляв, протягом трьох років намагалися ідентифікувати кожного найманця з російської ПВК, а займатися питаннями контрабанди та диверсантів в тилу нам, вибачте, було ніколи. І не причепишся ж, оскільки російські окупанти є більш нагальною проблемою, ніж гешефтмахери, що ганяють через кордон цигарки.

Самій Росії як країні-агресору дуже зручно буде спихнути усю провину на тих своїх громадян, які прямим наказам Кремля нібито не підкоряються. Можна сказати, що мова йтиме про більш досконалу прокачану версію «тих, кого на Донбасі нема», вже не стереотипних «мирних шахтарів і трактористів», а навчених добре воювати «солдатів невдачі», для яких головну роль відіграє зовсім не удаваний патріотизм, а цілком реальні гроші. До того ж серед найманців (якщо вірити даним СБУ, звичайно) траплялися і громадяни інших держав, зокрема - України. Чи розумієте ви, яким чином цей факт може чудово викрутити на свій бік московська пропаганда?

Навіть представники так званих «молодих республік» під час найближчих визначних переговорів можуть спробувати розіграти карту Вагнера незалежно від того, в якому статусі вони на цих переговорах будуть присутніми. Ні для кого вже не є таємницею те, що «гвардія Уткіна» охоче брала на себе виконання замовних вбивств, особливо коли прибрати треба було вагому фігуру на зразок якогось «польового командира». От умовний Плотницький і спробує напевно вдати з себе потенційну жертву, причому його мавпування в певному сенсі будуть навіть більш правдивими, ніж здаватиметься буковинському ренегату. Для цього, щоправда, підказка і згода московських кураторів знадобиться, але то таке.

Якщо ж подивитися на ситуацію з іншого ракурсу, складається все надто вже цинічно. Не варто забувати, що колись байки про приватні військові компанії були частиною антиамериканських страшилок. Лякати народ не припиняли навіть в розпал перебудови, коли американців розпікали за історію з «Іран-контрас»: бачте, мовляв, люди воюють за гроші, культ золотого тільця – це погано, а ми до Афганістану пішли з цілком альтруїстичних намірів, соціалізм там насаджуємо. Заради справедливості варто зауважити, що політичних пономарів тоді вже ніхто не слухав – сотні цинкових трун були значно красномовнішим описом афганської кампанії, ніж якісь там промови. Але дволикість пропаганди кидалася в очі вже тоді.

ПВК очима росіян / кадр з к/ф Форест Гамп

Якщо міжнародна спільнота всерйоз, а не поверхнево візьметься за розслідування військових злочинів Росії, то виявиться, що ПВК Вагнера за своєю сутністю ніяка не ПВК, а цілком собі регулярна частина ЗС РФ. Хіба що під іншою, не дуже стандартною вивіскою. І бази для підготовки найманців, і кошти на нагальні потреби «вагнерівцям» надавав саме Кремль – цього вже не приховати. І участь у сирійській війні на «необхідність захисту російськомовного населення» вже не спишеш, на відміну від злочинних кровопролитних місій на Донбасі. Та й рівень підготовки цих неприкаяних стрільців натякає на те, що без державної допомоги тут не обійшлося. Дилетанти навіть за умови неймовірного фарту не виходять із м’ясорубки на зразок битви за Дебальцеве з мінімальними втратами.

Сирійські справи ПВК Вагнера, звичайно, будуть окремою темою для обговорення. Але не раніше, ніж в самій Сирії ситуація хоча б трохи стабілізується. Це не наша ситуація, де можна чітко виокремити державу-агресора та країну, якій доводиться з усіх сил захищатися. Але хочеться сподіватися, що історія ця щонайменше набуде достатнього міжнародного розголосу. Карати, можливо, за підсумками «закордонних відпусток» серед пересічних виконавців вже буде нікого – смерть їх може знайти як на чужині, так і вдома від рук російських спецслужб. Проте східна півкуля про своїх антигероїв знати повинна.

Відповіді поки нема лише на одне питання: чи намалюється слід ПВК Вагнера десь іще?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!