Поворот не туди. Хто винен у бідах українських автомобілістів

Вогонь! / Авто Євро Сила

Оглядач Без Табу намагається розібратися, в який момент вітчизняний автопром повернув не туди та хто винен у бідах автовласників.

Скажіть, чи задумувалися ви колись над тим, чому у Радянському Союзі автомобілі закордонного виробництва були рідкісним явищем аж до розпалу «перебудови»? Неможливість придбати умовний Мерседес через непристойно високу ціну – питання окреме, адже дві третини населення навіть заради придбання Жигулів змушені були роками недоїдати, пити лише чай та стояти у довжелезних чергах. Проте річ зовсім не в цьому, а в необхідності цілком штучно підтримувати на плаву вітчизняний автопром. Одвічна збитковість цієї галузі таємницею не була ні для кого, але її крах міг призвести до непередбачуваних та небажаних наслідків соціально-економічного характеру.

Саме тому публічне пересування керівництва Політбюро на "членовозах" було не розкішшю, а неймовірно витонченим піар-ходом. Іноземцям необхідно було дати зрозуміти, що в СРСР з автомобільною промисловістю все гаразд – це румуни з болгарами для своїх перших осіб нехай закупляють західні шедеври, а нам і так є чим похвалитися.

На заході ж цю браваду сприймали в кращому випадку з погано прихованою посмішкою. Усі чудово знали, що головне досягнення масового радянського автопрому під назвою ВАЗ-2101 є нічим іншим, як поганенькою копією італійської моделі. Всі інші «досягнення» - до речі, теж, копії західних автівок.

art-on.ru

Радянське керівництво чудово розуміло: якщо дати можливість пересічному пролетарію купувати навіть не дуже нові та покоцані закордонні авто, вітчизняні автозаводи можна буде закривати наступного ж дня, бо працюватимуть вони виключно у мінус.

art-on.ru

Чимало води спливло з тих часів, Радянський Союз у звичному вигляді давно перестав існувати. Але деякі звички та традиції тоталітарному режиму, нажаль, лишилися. Мова, зокрема, про вперті спроби підтримати національного виробника, які іноді ледве не до карго-культу зводяться.

Парадокс в тому, що користі від цього виробника майже нема. Проблеми безробіття він не вирішує, а навіть навпаки – колишні працівники підприємства втрачають робочі місця та іноді записуються на облік до центрів зайнятості. Чим менше кваліфікованих кадрів, тим сильніше їхній дефіцит б’є по якості та кількості продукції, що виробляється. Зараз, в принципі, навіть можна сміливо говорити про те, що українське автомобілебудування зробило два кроки назад у порівнянні з часами «перебудови», коли продаж новеньких Таврій дозволяв певний час триматися на плаву.

Але це не єдина проблема. Зібрані у Запоріжжі з корейських деталей легковики через недитячу ціну так і не зуміли стати "народними автомобілями". Жартівники, звичайно, одразу ж пригадають у цьому контексті легендарний Трабант виробництва НДР – машина була масовою та дешевою, але цілком могла розвалитися на шматки від лобового зіткнення з велосипедом чи цапом. Проте були ж і позитивні приклади – той же Жук виробництва Фольксвагену, скажімо. Машина повинна бути не лише надійною, але й доступною. Що з цього приводу може сказати пересічний гречкосій із середньомісячною зарплатнею у сто доларів, якому кортить придбати новенький Ланос вартістю у десять тисяч? Щонайменше нічого цензурного.

Авто - не розкіш?

І тут постає цікаве питання: а хто ж замовляє музику в цій галузі? Відповідь зненацька лежить на поверхні – апелювати варто до власника корпорації УкрАвто Таріела Васадзе. Того самого Васадзе, який може дозволити собі заплатити за те, щоб на його честь назвали астероїд, але не може дозволити собі грати за правилами та законами чесного бізнесу. Того самого Васадзе, який 16 січня 2014 року разом з іншими колегами за цехом голосував за те, щоб перетворити Україну на Північну Корею.

Не можна не згадати і про його однодумця Дмитра Святаша, який контролює експорт до України автомобілів російського виробництва – не лише легкових, але й вантажних. Ця солодка парочка вже не перший рік примудряється майже без втрат лобіювати свої бізнесові інтереси і при цьому не намагаються приховувати свою всебічну українофобію.

Сергій Наумович називає винуватців

От і виходить так, що коріння проблеми приховане серед нескінченних схем та домовленостей між представниками нібито різних політичних сил і носіями однієї ідеології водночас. Можна нескінченно мітингувати та перекривати дороги, але думати треба було не вчора, а під час останніх парламентських виборів, коли Васадзе, Святаш та інші подібні до них персонажі потрапили до Верховної Ради. Не виключено, що серед поборників вільного ввезення авто з-за кордону вистачає і тих, хто допоміг їм отримати мандати.

Євген Муджирі імітує обурення звичайної людини

Тож не треба жалітися через ґулю на лобі, якщо ви самі кинули посеред дороги граблі, на які наступили. Що посієш, те і пожнеш.

Позиція "адвоката влади" Карла Волоха та руйнівні аргументи Сергія Іванова.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!