З високої парламентської трибуни пролунала давно очікувана обіцянка прибрати з українського телеефіру антиукраїнські канали. Без Табу аналізує ситуацію та прогнозує подальший розвиток подій.
1 жовтня 2018 року можна не без іронії вважати історичним днем для України. Адже саме тоді українська влада чи не вперше серйозно поставилася до петиції, підписаної десятками тисяч обурених громадян. Раніше від подібних звернень на адресу президента жодної практичної користі не було. Як правильно зауважували скептики, після набрання 25 тисяч підписів голова держави не зобов’язаний був виконування прохання народу – він мав не більш ніж «прочитати та ознайомитися», а далі ухвалювати рішення на власний розсуд. І зазвичай все закінчувалося грою в мовчанку.
Але учорашня обіцянка, яку дав під час засідання Верховної Ради Андрій Парубій, з усіх боків видається виключенням із правила. Хтось міг би зауважити, що перевірка антиукраїнської діяльності телеканалів 112.Україна та NewsOne розпочалася ще до завершення збору підписів під резонансною петицією. Однак перш за все політиків чи то здивував, чи налякав шалений темп активізації небайдужих громадян. Навіть на підтримку чергової вимоги про порятунок Олега Сенцова з російського полону голоси так швидко не збирали. Тож довелося щонайменше зробити реверанс у відповідь.
Втім, обіцянка ще не гарантує реальних дій і логічного завершення процесу. Згадайте, як нещодавно влада заповзято почала боротися із медіахолдингом Курченка. Гострі слова та палаючі очі запорукою перемоги так і не стали: зачинене радіо «Вєсті», наприклад, майже без зволікань поновило роботу в звичному форматі, нехай і під іншою вивіскою. Газети припинили роздавати безкоштовно, кажете? Так це невелика біда, як і втеча Ігоря Гужви до Відня від переслідування української влади. Цільову аудиторію як годували відбірною дезінформацією за московськими темниками, так і продовжують це робити.
Справа одіозного кремлівського пропагандиста-засланця Кирила Вишинського зависла через нерозуміння верхів, що робити з ворожим агентом. Засудити до тривалого терміну ув’язнення, як це зробили в Москві з Романом Сущенком із метою банального шантажу? Спробувати обміняти на когось чи щось вагоме до РФ? Саботувати процес і зробити винним суддю аналогічно до випадку із Геннадієм Кернесом? Але швидше за все тяганина триватиме місяцями, якщо не роками. І питання не в тому, що гібридна війна з Москвою чимось схожа на партію в шахи без ліміту за часом. Просто після перемоги Революції Гідності жодну резонансну справу до справді жорсткого вироку так і не довели.
Он ідейний натхненник окупації частини Луганщини Олександр Єфремов, скажімо, давно міг отримати тюремний термін за колабораціонізм. Через вік підсудного та занизькі як для колишнього нардепа побутові умови в колонії можна було б зробити сміливий прогноз: на волю він вже не вийде. Проте процес над колишнім луганським князьком непристойно затягнули, паралельно відволікаючи від нього увагу з боку ЗМІ та активних громадян. І варіант із підготовкою акуратної втечі Єфремова за поребрик все ще не ввижається фантастичним.
В цьому контексті майже цілковита відсутність реакції на антиукраїнську діяльність 112 та NewsOne з боку осіб, що мають право приймати важливі рішення, подиву не викликає. Та що вже там, громадськості потрібно було дочекатися передачі контролю над каналами безпосередньо до рук Медведчука, аби здійняти галас. А раніше на рупори Кремля дивилися крізь пальці, бо брати участь в їхніх ефірах не цуралися персони, що за покликом мандату чи духу мали б працювати на інтереси України.
Тому, до речі, виникає підозра, що навіть деякі номінальні члени парламентської коаліції через шкурні інтереси заважатимуть закриттю антиукраїнських мовників. Адже в українському медіапросторі попри багатство вибору майданчиків для публічного виступу лишилося небагато. Суспільне телебачення майже помножилося на нуль та від політики відсторонилося (крім моментів, коли треба попіарити Вілкула). Канали, що належать олігархам, на ефіри кличуть лише окремих людей, що вписуються до їхньої ефірної концепції (недарма ж на окремих ток-шоу серед «запрошених гостей» регулярно крутяться одні й ті самі фігури). А медіаресурси на кшталт NewsOne за визначенням тягнуть до себе всіх, аби зімітувати нейтральність.
Страждання "Інтера"
Є ще один цікавий нюанс, пов'язаний із мовними квотами на ТБ. Той же «Інтер» напередодні першої річниці вступу до сили відповідного закону вже розпочав жалісливо та істерично нагадувати ватному лояльному глядачу, що «нехороші бандерівці змушують нас вести частину ефіру українською». І пообіцяв при цьому, що священних корів на зразок шедеврів радянського кінематографу ніхто не чіпатиме. В теорії невиконання квот може стати додатковим приводом для перевірки того чи іншого мовника. Але щонайменше у 112 із цим проблем на диво немає – російською там говорять значно менше, ніж українською.
Кінець кінцем, не варто забувати, що «святі місця» в медіапросторі порожніми надовго не лишаються. Закрили один канал? Нічого, через підставних осіб можна створити інший або придбати існуючий з відносно чистою репутацією. Тим більше, Рабинович має в запасі News Network, про який останнім часом майже не згадують, але він є.
Тарганів все ж треба не віником щовечора ганяти, а раз і назавжди вивести за допомогою отрути, розумієте? Проте, чи є для цього політична воля – питання риторичне.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець