Полювання на сміття. Чи допоможуть екологам мобільні додатки?

Чим більше сортування, тим менше звалищ / Getty Images

Місцева влада не в курсі, скільки в Україні сміттєзвалищ – офіційних, а тим більше - стихійних. Відстань до сміттєвого баку часто не є єдиним критерієм. Особливо для тих, хто не доріс ані до сортування, ані до інтерактивних мап.

Ситуація має якось змінитися після презентації Міністерством екології мобільного додатку, який дозволить будь-якому громадянину відстежувати стихійні сміттєзвалища, фотографувати їх та додавати на інтерактивну мапу. Ключове слово - «якось». Бо, по-перше, мобільні додатки в найближчий час будуть ефективними і актуальними лише там, де вже ловлять покемонів, наприклад. По-друге, знайти і зафіксувати звалище – це лише посприяти тому, щоб його швидше ліквідували, бо за задумом інформація про нову стихійну точку буде надходити до місцевих органів влади. Чи з’явиться там сміття знову і чому, власне, воно там з’явиться – це вже інші питання, які у режимі мобільних додатків не вирішити.

Обгортки від морозива у п’яти метрах від урни на Подолі – це одна справа. Купа сміття десь за селом у області – трохи інша. У першому випадку проблема лише у голові. У другому – ще й у відстанях та логістиці. Часто у віддалених районах, звідки до найближчого санкціонованого місця – десятки кілометрів, все вивозять у кущі за село, бо так дешевше. Та що там – взагалі безкоштовно. Ті, хто мають час та натхнення відвезти сміття туди, де його перероблять – переважно якісь більш свідомі фермери – лише частка від усіх мешканців. І вона поки що не критична. Для решти ж вони, за давньою традицією – кулаки, яким більше за всіх треба. Це до гіпотетичної можливості якось зорганізуватися щодо сміттєвої проблеми усім селом.

Як завжди, коли центр чогось вимагає від областей, все зрештою відбувається не так, як планувалося. Кілька областей у своїх звітах щодо кількості сміттєзвалищ нічого нового міністерству не повідомили – вони подали дані, які подавали з року в рік. Не надали інформацію щодо геолокаційної прив’язки Київ, Херсонська, Одеська, Луганська, Донецька області. Схоже, що у регіонах, так само як і у Києві, взагалі не на сто відсотків розуміють масштаби проблеми. І те, що її вирішення можуть зробити одним із критеріїв ефективності роботи посадовців, стане для декого великим сюрпризом.

Тверді побутові відходи у Києві вивозять на полігон ТПВ №5 ПрАТ «Київспецтранс» у селі Підгірці Обухівського району, полігон великогабаритних та будівельних відходів №6 ПрАТ «Київспецтранс», сміттєспалювальний завод «Енергія» ПАТ «Київенерго», сміттєзвалища у Бориспільському, Бородянському, Броварському, Васильківському районах. При цьому, наприклад, на тій самій вулиці, де розташований завод «Енергія», у березні цього року знайшли ціле звалище ртутних ламп – певно, дуже далеко і дорого було везти.

Спонукає до такого і мізерний штраф, близько 544 гривень, передбачений для тих, хто влаштував стихійне звалище і його на цьому спіймали.

Як впоратись зі сміттям? / ecotown

Мабуть, грає роль те, наскільки особисте ставлення співпадає із тенденціями у суспільстві. Спочатку, у 90-ті, взагалі не переймаєшся, що кинув сміття повз урну – бо урн переважно, наприклад, у Харкові взагалі нема. На початку 2000-х їх дуже мало, особливо в центрі – тому носиш іноді різні обгортки по кишенях аж додому або до найближчого сміттєвого баку у спальному районі.

У період активізації екологічного руху у Харкові професійні екологи почали возити однодумців на екскурсії в область. Під час однієї з таких поїздок трапився черговий етап якогось усвідомлення: гостям показали кілька пластикових пляшок і бляшанок у ярку біля Козачої гори і сказали, що ось це при бажанні - чи то пак при небажанні, тобто якщо хтось не прибере - лежатиме тут століттями. І саундтреком – «Пісня Землі» Майкла Джексона. Після того ще кілька років доводилося пояснювати «непосвяченим», чому ми спокійно викидаємо огризки від яблук та кістки від якихось ягід у кущі. Бо перегниє, а може ще щось і виросте. А з бляшанки не виросте ні чорта.

Наступним етапом, який спонукає до зміни поведінки, стають безкінечні рулони пластикових пакетів у супермаркетах. В очікуванні їстівних кукурудзяних на кожен овоч береш окремий пластиковий пакет, який потрібен лише кілька годин максимум. І коли під будинком з’являється контейнер для пластику – реакція зрозуміла. Інший момент: хтозна, куди подінеться свідомість, якщо кудись подінеться контейнер. Тож інфраструктура – наше все.

Ще кілька ініціатив щодо сортування сміття, наприклад, батарейок, переважно з’являлися у якихось хіпстерських місцях – кав’ярнях чи культурних центрах – і були ознакою певної цивілізованості. Хоча у більшості випадків за безкорисливим екоактивізмом тут стояв і бізнес-інтерес. Бо така комбінація, власне, ставала можливою лише за співпраці із невеликими приватними підприємствами, які потім забирають це все на переробку.

Наступний етап, напевно, вимальовується у Мукачевому, де вирішили запровадити сортування сміття у дитсадках з 1 вересня. Тепер вже мова не лише про те, щоб папір, пластик, відпрацьовані батарейки, лампочки збирати окремо. Сенс у тому, щоб це відбувалося на очах і за участі дітей такого віку, коли це все просто лягає у підкорку. І згодом їм вже нічого з цієї теми не треба буде пояснювати.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!