«Я вам покажу, як керувати країною», - зовсім недавно говорив Володимир Гройсман. Далі були заяви про власні успіхи у Вінниці. Але виявилось, що далеко не все так, як про це говорить пан прем'єр-міністр.
Якби проблеми львівського сміття не існувало, її б довелося вигадати. Чому? А тому, що цього року вона чудово виконує роль своєрідного лакмусового папірця. Майже всі виконавці як головних, так і другорядних ролей в цій історії вже продемонстрували, ким вони є насправді. Хтось зробив це цілком свідомо, хтось – мимоволі, а декого на чисту воду вивели абсолютно випадково.
Володимир Гройсман від самого початку здавався таким собі суцільно позитивним героєм. Ще задовго до того, як смикання попередньої влади призвели до Майдану 2.0 та Революції Гідності, його персону любили наводити в приклад мешканцях тих міст, голови яких навіть суто представницьких функцій не виконували. Ті, хто приїздив до Вінниці хоча б на день-два, швидко переконувалися в тому, що з інфраструктурою тут справи місцями навіть кращі, ніж в будь-якому з мегаполісів.
Важливим було ще й те, що бургомістр Гройсман дійсно був молодим та перспективним – він нещодавно розміняв четвертий десяток літ, і навіть нечисленні скептики зауважували, що типовий представник «покоління Пепсі» зайде далеко, якщо тільки долю умовного Євгена Щербаня не повторить.
Після пожежі на звалищі у Грибовичах минулого року Гройсман – вже якості голови уряду ледве не першим кинувся допомагати тоді ще не політичному опоненту, а швидше товаришу по парламентській коаліції Андрію Садовому. Прем’єр-міністр особисто вмовляв представників муніципальної влади інших великих (і не дуже) міст допомогти Львову. Для початку необхідно було просто прийняти львівські побутові відходи, які не було куди подіти, а потім вже можна було подумати про щось більш сучасне та прогресивне. Проблема частково вирішилася, і Володимир Гройсман, що раніше в принципі не вважався самостійною політичною фігурою, отримав певні дивіденди та покращив свою репутацію серед простого люду.
Між ділом львів’янам та іншим українцям намагалися продемонструвати в якості прикладу сміттєпереробний полігон останнього покоління, побудований – так-так, ваша здогадка є правильною – у Вінниці. Якщо бути зовсім точним, то у селі Стадниця, що розташоване кілометрів за десять від обласного центру (до речі, поблизу ставки «Вервольф»).
Сортувальна станція у Стадниці, сюжет місцевого телебачення
На телевізійній картинці все завжди виглядало чудово. Колишній міський голова Вінниці особисто демонстрував механізм роботи сортувальної лінії, зібрана неначе старанним кастинг-директором публіка щиро дивувалася чистоті навколишнього повітря. А симпатична дівчина-кореспондент на завершення репортажу говорила про те, що іншим містам варто брати приклад з Вінниці. Лесь Подервянський гарантовано додав би щось про відсоток жирів у маслі.
Які таємниці приховує мусорний полігон у Вінниці
Але насправді картина виявилася не такою яскравою, як в телевізорі. По-перше, на полігон потрапити просто так неможливо – сторонніх туди пускають лише за необхідності зняти черговий сюжет на правах політичної реклами. Цей факт, втім, може здатися цілком нормальним, бо власність нібито приватна. По-друге, на полігоні фактично немає свіжого сміття – особливо чудово це помітно з висоти пташиного польоту. Вінниці, звичайно, далеко до Львова в плані обсягів відходів, але тут якось зовсім вже порожньо. Пізніше взагалі виявляється, що сміття (щоправда, відсортоване) звідси забирають в невідомому напрямку невідомі клієнти. Причому - не безкоштовно.
В принципі, нічого дивного начебто і немає – політиків з бездоганно чистою репутацією та без скелетів у шафі в Україні не існує за визначенням. Але де-юре друга (а де-факто навіть не третя) особа правлячої еліти підставилася під удар на рівному місці. Найближчим часом хтось точно спробує запустити анекдотичну чутку про вінницьке сміття, яке під покровом ночі возять до Львова – і знайдуться ж люди, які в це повірять. Вийти сухим з води тепер можна лише за однієї умови: відповіді на незручні питання доведеться давати щиро і нічого не приховувати.
Втім, підставився не лише Гройсман, але і його опоненти. Коли Андрій Садовий говорив про сотні відмов в допомозі з боку різноманітних місцевих рад, він чомусь не задумався про те, що де-не-де депутати від «Самопомочі» спрацювали зовсім не на його користь. Скажімо, у Миколаєві для позитивного вердикту щодо львівських відходів не вистачило одного голосу, і це при тому, що жоден з трьох представників «біло-зелених» з тієї чи іншої причини не голосував взагалі. В деяких інших містах (в Дніпрі, скажімо) представники партії взагалі давно побраталися з політичними опонентами і займаються виключно набиванням власних кишень. Допомогти людям, що привели їх до політики? Вибачте, не цього разу. І не наступного.
Хто страждає від цих політичних вибриків? Правильно, страждає пересічний львів’янин, якому доводиться щодня обходити манівцями купи сміття і дихати повітрям, що чистішим протягом останніх дванадцяти місяців явно не стало. Пани чубляться – в холопів чуби тріщать, мудрий український народ примітив це ще за царя Панька. От тільки міряння політичними активами жодним чином не допоможе розв’язати проблему.
Панове політичні діячі, може, спробуєте припинити чвари, засукаєте рукави і візьметеся за реальні справи? Повірте, гірше від цього нікому не стане.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець