Пастушок, вовки і ЗнаТоКи. Небанальний погляд на головну пожежу року в Україні

05.09.2016, 11:45

Що це було?

Історія з пожежею в офісі одного псевдоукраїнського телеканалу пахне не димом, не гасом і навіть не паленими шинами, а чимось насправді смердючим та отруйним.

Диму у цій історії насправді вистачає – він не лише дає дихати, але й затьмарює усе навколо, не даючи зрозуміти, що ж тут до чого. Саме це і лякає, бо багато хто починає вибиратися з місця події наосліп і ризикує в кращому випадку вступити у багнюку, а в гіршому – просто провалитися в одну з багатьох пасток.

Скажімо, одразу кільком поважним людям не інакше, як під дією чаду та інших небезпечних для здоров’я речовин здалося, що винними у цілком собі рукотворній катастрофі місцевого масштабу проукраїнські радикали. Одразу ж розпочався лемент – куди ж ми, людоньки, котимося, це не боротьба з ворогами, а прояви якихось печерних інстинктів та справжнісінького тероризму. Дехто цілком логічно нібито зауважив, що треба було зробити все для того, щоб одіозного мовника позбавили ліцензії, а не розпалювати полум’я конфлікту в прямому сенсі. Прозвучало це все пафосно, але якось непереконливо.

До загальної вакханалії не могли не долучитися політики-невдахи з числа союзників власників горезвісного телеканалу. Причому мова зараз про союзників вічних, а не ситуативних. Узяти хоча б молодшого Вілкула – таткового синка, що став останнім часом остаточно схожим на плюшевого ведмедика, в якого вселився молодий і недосвідчений біс. Усюди номенклатурному дитяті з Кривого Рогу ввижаються фашисти (причому, не 1933-го, а 1932-го року), а надто там, де щось або хтось зачіпає інтереси його, прости господи, побратимів. Як же ж тут не спробувати розігнати хвилю і долучити до розкрутки страшної історії армію пригодованих ботів? Але ні, не зайшла чомусь цілком перспективна тема – навіть опонентів насмішити до пуття не вдалося. Фраза "зарізаний на втіху римської черні", як відомо, перестає бути смішною після десяти тисяч повторювань, але тут і менших зусиль вистачило.

Ті ж, кому ніщо не завадило адекватно оцінити поточну ситуацію, віднайшли одразу дві художні аналогії. Перша – одна з останніх серій культового колись телефільму (ну не знали тоді слова "серіал", не знали) "Слідство ведуть ЗнаТоКи", яка так і називалася – "Пожежа". Сюжет непристойно простий: дві завідувачки складами, на яких зберігається купа дефіцитних на той час товарно-матеріальних цінностей, постійно рятують одна одну від нестач під час перевірок з боку правоохоронних органів. Але чергова подібна перевірка виявляється настільки несподіваною, що перевезти крам з місця на місце не вдається, і склад доводиться підпалювати.

Схема начебто є ідеальною – сторож-дідуган задрімав після того, як випив надто міцного чайку, джерело, з якого розгорілося полум’я, встановити буде непросто (серія вийшла на екрани у 1985 році, якщо раптом що – місцеві експерти-криміналісти і зараз не відрізняються особливо високим рівнем майстерності, а тоді і поготів). Так що нестачу цілком можна списати на пожежу. Проте план в підсумку накрився цинковими ваганами виключно через людський фактор. Злодюги - спіймані та покарані, слідчі отримали подяку з занесенням до особових справ, усі задоволені. Завіса.

Чи було що приховувати працівникам одіозного телеканалу? Так, звісно ж було – в іншому випадку вони б не стали так вперто відмовлятися надати для розслідування записи камер відео спостереження (всі ж звернули на увагу, так?), розташованих у постраждалому від вогню приміщенні.

Схоже, що переписка диверсантів з російським громадянством, які за дивним збігом обставин формували сітку новин найбільш рейтингового мовника на території України, є лише верхівкою айсбергу. Якщо українські спецслужби почали б копати глибше трохи раніше, то могли б знайти багато чого цікавого. Але тепер це припущення вже ніяк не доведеш, оскільки потенційний компромат найпевніше був знищений полум’ям.

Друга – давня приповітка про пастушка та вовків. Так, та сама, мораллю якої є прописна істина: ніхто не повірить тобі, якщо ти одного разу збрехав. Справа в тому, що подібний випадок "зазіхання на свободу слова" вже не перший: навесні «диверсанти» нібито пробралися до приміщення, яке займає ТРК Україна, і вимазали усе кров’ю. Найбільш вразливим глядачам здалося, що це натяк на дещо значно серйозніше в кращих традиціях клану Корлеоне. Але апельсини у кадрі не з’явилися, а хтось і взагалі з самого початку логічно зауважив, що потрапити до будівлі телеканалу непросто навіть лідеру громадської думки, не говорячи вже про месників-вандалів. Саме через це не віриться у випадковість підпалу. Людина, що має досвід поводження з вогнем (особливо, якщо мова, скажімо, про піротехніка, а не любителя бенгальських вогників), одразу скаже вам, що розпалити таке вогнище завдання – не з простих.

Найцікавіше у цьому відео - голоси за кадром

Відзначимо, що нині достеменно невідомо, як відбувався підпал. За однією з версій, його спричинила димова шашка, що її закинули у будівлю. За іншою, яку оприлюднив екс-співробітник «Інтеру» Роман Бочкала, до будівлі проникла справжня «ДРГ», що нейтралізувала охорону, здійняла паніку серед співробітників та потім, маючи час та натхнення, все підпалила , старанно обливши кожну кімнату керосином. Пан Бочкала, проаналізувавши роботу поліції, навіть натякнув, що пожежа могла бути інспірована владою. Проте, чи не забагато версій від нефахівця при умові, що записів з камер спостереження канал надавати відмовляється?

Подальші висновки може зробити ледве не кожна здравомисляча людина.

Найцікавіше ж тут те, що насправді ніхто нічого за великим рахунком не втратив. Співробітник телеканалу зламав ногу, кажете? З ким не буває – теоретично він міг її зламати незалежно від пожежі. Якщо вже на роду написано, то від цього нікуди не подітися. Зараз же треба визначитися, що це було – жарти з боку карми чи трагіфарс, на якому героїчним правоохоронцям не вдасться розкрутитися так, як це зробило колись легендарне для своєї епохи екранне тріо при погонах? Побачимо, побачимо…

P.S. Замість післямови

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець