Пан та собаки. Як президент України знову втрапив у неприємну історію

09:56, 08 октября
7
Президент та студенти - фото 1
Президент та студенти / Прес-служба президента України

Навіщо Порошенко збрехав про службу у гарячій точці та як одне просте питання показало те, що намагалися сховати політтехнологи.

Це знають ще у яслах малі діти,

Що краще перебдіть, ніж недобдіти

Лесь Подервянський, "Павлік Морозов"

Останні два з половиною роки день у день доводиться переконуватися в тому, що спічрайтери та іміджмейкери, що працюють на шановного гаранта та його партію – генії з геніїв. Саме завдяки ним в тому числі БПП досі має чималенький як для своєї бездіяльності (якщо не сказаті гірше) рейтинг. Саме вони ледь не зробили кілька див на минулорічних місцевих виборах, спробувавши виключно власним хистом протягнути на посади міських та селищних голів відверто непрезентабельних та неговірких персонажів. Але найбільше цінність цих кадрів відчувається тоді, коли їх нема під рукою. Так, власне, сталося і цього тижня.

Звичайна зустріч зі студентами одного з головних університетів країни, що була приурочена до дня народження Михайла Грушевського, на папері здавалася цілком прохідним заходом. Зазвичай відповідальні особи відбирають для участі спеціально навчених студентів, що ставлять заздалегідь підготовані питання. Кінець кінцем, щонайменше з часів Брежнєва повелося так, що вождя не можна виставляти у дурному світлі навіть перед найближчим оточенням. Але цього разу, схоже, ніхто нічого подібного не робив, і тому чортеня з табакерки в особі студента КНУ однієї чудової хвилини зіпсувало усю ідилію своїм недоречним на перший погляд питанням про війну.

Якби президент та його команда були готові до такого нетривіального ходу з боку опонента (от є чомусь підозра, що позаминулого року автор питання явно не за Петра Олексійовича голосував), то відповіддю стала б спроба максимально згладити гострі кути та монотонна тирада, скажімо, на тему "усі професії потрібні, усі професії важливі". Але свита, як відомо, отримала заслужений вихідний, віддуватися за пана було нікому, і пана, що називається, прорвало від душі. Принаймні, наговорив він стільки цікавого, що навколишні гаї шумітимуть ще довго.

По-перше, Петро Олексійович заявив, що під час проходження строкової служби у радянській армії брав участь у бойових діях та операціях. Людині, що вміє користуватися інформацією, яка перебуває у вільному доступі, неважко перевірити факти і з’ясувати, що шановний гарант цією фразою спробував напустити диму в очі усім присутнім.

У Астраханській області, де майбутній президент України разом зі своїм вірним зброєносцем Кононенком служив у ППО, в період з 1984 по 1986 роки жодних військових дій не могло бути в принципі. Таємне відрядження до Афганістану? May be, may be. Але якщо б це дійсно було так, то пригодовані політтехнологи під час президентських виборів витиснули б з теми "героїчного вінницького воїна-інтернаціоналіста" максимум. Так що витискати було нічого. Для повного щастя не вистачає тільки невмирущої цитати з "Короля Літра" про зіпсованих баб, палаючий танк та льотчика, їй-богу.

По-друге, справжня сутність Петра Олексійовича зненацька підступно пробилася назовні і нагадала усім, що шановний гарант – далеко не Марсель Пруст чи який-небудь академік Лихачов. Люди, що свідомо сприймали реальність у перші роки незалежності України, чудово пам’ятають манеру спілкування "нових українців", які в усьому намагалися слідувати прикладу російських товаришів по (не)щастю. Одна стандартна фраза у них точно була спільною – у відповідь на розумну чи нерозумну критику вони завжди відповідали: "А ти хто взагалі такий, чого досягнув у житті? От як буде в тебе стільки грошей, як в мене, тоді і матимеш право щось в мене питати". От і надмірно розумний студент під виглядом пропозиції відвоювати рік в АТО отримав завуальовану, але чітку відповідь: чого гавкаєш, щеня, шерсть ще не відросла як слід.

По-третє, Петро Олексійович не розкрив до пуття питання участі у бойових діях дітей найбільш впливових українських політиків, в тому числі власного сина. Так, всі ми чудово знаємо легенду про те, що нащадок гаранта воював десь під Краматорськом. Але от біда – і візуальних підтверджень цього героїчного вчинку поки не знайшлося, і сам бравий вояка після повернення додому не зміг назвати навіть номера бригади, у складі якої він мужньо боровся з ворогом. Хоча чого грішити на президентського сина, якщо навіть діти цілком пересічних керівників середньої ланки МВС та СБУ примудрилися злітати на кілька днів до зони бойових дій та оформити собі статус УБД? Що дозволено босоті, те гарантовано дозволено і знаті.

Так що наробив галасу верховний головнокомандуючий, так наробив, що народ ще довго обговорюватиме його коротку, але показову промову. А у студента все, схоже, лише починається. Головне, щоб не скінчилося так, як колись в одному з творів Гулака-Артемовського.

Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;
Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;
Ти ж знав: що хто програв,
Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,
Той батька рідного, розсердившись, програє;
Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спати:
До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати?
Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,
Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.
Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном
Напався на тебе — і, знай, верзе притьмом…

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
7
Другое на тему
Предложение партнеров
Комментарии
Публикации