Нічний дзвінок. Чому в історії з обстрілом польського консульства усе видається очевидним

Cui prodest / Радіо Свобода

Оглядач Без Табу аналізуючи події навколо атаки на польське консульство в Луцько, задається логічним у таких випадках питанням cui prodest.

Останнім часом не треба докладати надто вже багато зусиль для того, щоб дискредитувати Україну в очах міжнародної спільноти. Іноді навіть вибитої шибки достатньо, щоб посіяти сумніви в головах представників Євросоюзу, що наполягають на запровадженні безвізового режиму та необхідності максимально плідної співпраці з нами. Власне кажучи, для цього іноді навіть ворожі агенти не потрібні – українці самі можуть красиво та артистично всістися в калюжу. Але нещодавній випадок у Луцьку до цього логічного ряду якраз і не вписується.

Років зо двадцять тому ніхто б на цей гамір і уваги не звернув. Стріляли з гранатомету, кажете? Так це не дивина, на дворі гарячі дев’яності, тут замовних вбивств на рік іноді більше набирається, ніж грибних дощів. Стріляли по приміщенню польського консульства. Говорите? Теж нічого дивного, хлопці могли щось із кимось не поділити, і не треба шукати тут політичного сліду. А матеріальні збитки – то таке, дрібничка. Ніхто ж не загинув, і тому про цю історію забудуть вже за кілька днів. На міську легенду б не потягнуло, одним словом.

Проте зараз акценти розставилися самі собою зовсім інакше. Люди говорять інші речі в порівнянні з минулими часами. Граната прилетіла до вікна? Так це, мабуть, колишні учасники АТО постаралися – кому ж ще тягнути з собою через усю країну такий небезпечний вантаж. Швидше за все, це взагалі добровольці – згадайте, що відбувалося минулого року на Закарпатті. Намагалися підірвати польське консульство? Так це передбачувано, оскільки поляки посильно допомагають нам в євроінтеграції і навіть роботою забезпечують. Комусь же ж вигідно нас розсварити саме зараз. Та й деякі заангажовані ЗМІ на Заході тепер розповідатимуть про те, що дехто нагнітає обстановку перед самісіньким кордоном з ЄС. Негайно припиняйте євроінтеграцію та забирайте Євробачення на додачу. Одним словом, зрада та й годі.

На щастя, реальність дещо відрізняється від інформації, що традиційно надається «сарафанним радіо». Московський слід у цій витівці видається очевидним навіть тим, хто не дуже розуміється на хитрощах спецслужб. Але питання в тому, що зі стовідсотковою впевненістю звинувачувати ФСБ, ГРУ та інші так звані силові структури поки не виходить. На цьому поки що наголошують самі поляки – мовляв, панове, давайте не будемо поспішати з висновками, бо життєздатних версій поки дійсно чимало. І відпадати вони будуть поступово, коли докази допоможуть відновити картину подій.

Для максимальної ясності варто дати відповідь на просте запитання: кому може бути вигідним цей гармидер? Польщу відкидаємо одразу – Варшава останнім часом зацікавлена в тому, щоб міжнародний імідж Києва покращувався, а не погіршувався. Географічних сусідів важко запідозрити у проявах безкорисливої філантропії: вони швидше просто розуміють, що без дармової робочої сили з України їхній ринок праці миттєво обвалиться. Скасування віз полегшить життя абсолютно усім зацікавленим в цьому сторонам, як і подальша євроінтеграція. Так що час для потенційної сварки обрано дуже невдало (або навпаки, вдало для когось неназваного, хто цю сварку намагається влаштувати). З нашого боку подібний вчинок теж виглядав би проявом суцільного ідіотизму.

Реакція Києва

Реакція Москви

А от у Москві цілком охоче керуються принципом «розділяй та володарюй». І постріл з гранатомету по будівлі консульства є лише однією з багатьох деталей небезпечно-кривавої мозаїки. Скажімо, до цього логічного ряду також чудово лягають акції деяких справжніх та удаваних радикалів по обидва боки українсько-польського кордону. Учасники цих акцій здебільшого вимагають припинити братання з тими, хто може вважатися другом та товаришем лише ситуативно. Додайте сюди спаплюжені історичні пам’ятки в Польщі та Україні, і вже можна робити висновки з приводу того, що Росія докладає до цього руку, нехай і не надто очевидно.

Особа злочинця чи злочинців поки невідома. Але одразу кілька дрібниць натякають на те, що задіяними у цій «спецоперації» були зовсім не професіонали. По-перше, стрілець не дуже-то й умів користуватися зброєю, що опинилася в його руках – нечисленні експерти вже стверджують це абсолютно впевнено. По-друге, місцеве управління СБУ в особі його начальника Юрія Фелонюка вже встигло повідомити, що має зачіпки, які дозволять затримати винних максимально швидко (хоча можливість узяти усіх причетних за гарячими слідами силовики вже, треба визнати, втратили). Якщо це дійсно правда, а не традиційно спроба швиденько заспокоїти громадськість, то виконавець чи виконавці таки залишили по собі неприпустимо багато слідів. Дилетантство якесь, їй-богу. Звісно ж, є сумніви з приводу того, що розслідування буде доведено до логічного завершення. Але сумніватися поки, чесно кажучи, доводиться швидше за звичкою.

МЗС зробило належне

Найбільше тішить те, що українські політики відреагували на надзвичайну подію швидко та оперативно. Навіть персонажі, у продуктивність дій яких останнім часом не дуже-то й віриться (голова МЗС та голова СБУ, наприклад) вже встигли відзначитися у цій історії з кращого боку. Якби ж тільки українські можновладці завжди так реагували на всі негаразди…

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!