Без Табу аналізує кадрові зміни на стратегічному концерні – Укроборонпромі – та робить застереження, що інтриги не доведуть до добра усіх учасників схеми.
Останнім часом у багатьох дискусіях щодо витівок нової політичної еліти, хтось обов’язково зауважує, що посада людини, яка стала предметом обговорення, не є політичною, тому політику шукати тут не варто. Проте алгоритму визначення аполітичності в природі, нажаль, не існує. А в країні, що давно живе за системою розпізнавання «свій-чужий», навіть заміна працівниці їдальні Верховної Ради може сприйматися як політичний хід. Не говорячи вже про зміну очільника одного з життєво важливих державних концернів.
Укроборонпром (а мова саме про це нього) за поточним умов не міг не стати надприбутковим. На початку російської агресії виявилося, що в певних технічних аспектах Україна відстає не лише від колишньої метрополії. Проблеми з кількістю та якістю військової техніки, проблеми з новими розробками та модернізацією того, що є в наявності – на такому ґрунті насіння прогресу проросло досить швидко. Настільки швидко, що колись збитковий концерн став для всіх ласим шматком.
Президент Порошенко як людина завбачлива ще на початку своєї каденції посадив у крісло керівника начебто свою людину. Роман Романов завоював прихильність Петра Олексійовича ще років зо двадцять тому, коли сумлінно виконував обов’язки головного дилера неіснуючого вже Укрпромінвесту на Херсонщині. З військовою справою бізнесмена середньої руки навіть на момент призначення головою Укроборонпрому в липні 2014-го пов’язував хіба що батько, відставний кадровий офіцер, та Потсдам (одна з пунктів базування групи радянських військ в НДР) як місце народження.
Чому начебто свою? Та тому, що насправді призначення Романова було рішенням компромісним і мало задобрити Дмитра Фірташа, який суттєво допоміг Порошенку протягом останніх років його політичної кар’єри. А вуха олігарха стирчали з цієї історії надто очевидно: новий директор концерну був членом фірташівської Федерації роботодавців України ледве не з дня її заснування. Коли ж черговий «союз меча та орала» перейшов під контроль опального нині олігарха, то херсонський ділок почав висуватися на провідні ролі. Не він перший, не він останній.
Втім, не лише БПП мав бажання підгребти під себе державне підприємство з купою вигідних контрактів. Приблизно в той же час головою наглядової ради Укроборонпрому став одіозний Сергій Пашинський, на той момент вже член Народного Фронту, спеціаліст з «недружнього поглинання» та один з багатьох протеже Тимошенко. Голова парламентського комітету з питань нацбезпеки та оборони протягом двох років без особливого успіху намагався узяти ситуацію під власний контроль і повернути потоки, на яких «сидів» Романов, в потрібному напрямку. Потім написав заяву про відставку, мотивуючи її «небажанням створювати конфлікт інтересів», але за ниточки продовжував смикати.
Власне кажучи, з осінніх спроб Пашинського «погойдати човна» історія і почалася. Колишній голова наглядової ради почав звинувачувати керівництво концерну в недбалості та корупції – то контракт якийсь жирний саботують, то гроші відмиють незрозуміло куди, не виплативши при цьому зарплатню певним людям. Так би все й лишилося на рівні балачок, якби у процес не втрутився Володимир Гройсман, персонаж дещо карикатурний, але все ж знаковий. І не просто включився, а став вимагати у батька-наставника з Банкової звільнити Романова. Бо з’ясувалося, що борги щонайменше на Миколаївському суднобудівному заводі таки існують, і розраховуватися з працівниками Укроборонпром не поспішає. На додачу, уряд намагалися змусити продати за невигідною ціною ракетний крейсер, що знаходиться на балансі заводу.
Президент дозрівав до цього рішення не один тиждень. І дивним чином дозрів якраз після повернення з Віденського балу. Невже до Фірташа у столиці Австрії таки навідувався посланець від Порошенка, аби отримати його згоду на кадрові перестановки? Відповіді на це питання ми можемо ніколи не отримати, але збіг є досить підозрілим. Якщо це дійсно так, то для Банкової з точки зору абсолютної влади (точніше, її нестачі) карти лягають не найкращим чином.
Проте з іншого боку зиск від цього скандалу мають усі його учасники. Менеджер із сумнівними професійними якостями Романов відтепер має цікаві особисті політичні перспективи, і хтось з конкурентів БПП на цьому напевно спробує зіграти наступного року. Маніпулятор Пашинський може отримати нагоду підсадити на його місце в Укроборонпром свою людину, бо восьмому скликанню ВР працювати ще півтора роки, і членам коаліції неодноразово доведеться торгуватися за голоси за важливі законопроекти. Гройсман створив чергову ілюзію політичної незалежності від Порошенка, оскільки найдурнішій частині електорату дійсно може здатися, що голова уряду має певний вплив на кадрову політику на найвищому рівні. Президент…. А що президент? Лев іноді має демонструвати, хто насправді контролює прайд, нічого більше.
Бентежить лиш те, що об’єктом чвар став не якийсь свічковий заводик чи кондитерська фабрика, а група державних підприємств, від належної роботи яких залежить майбутнє України. І через проблему з зарплатнею у Миколаєві, наприклад, суднобудівний завод надовго призупиняв роботу. Якщо замість конструктивної діяльності і надалі матиме місце суцільний базар-вокзал, то цей випадок може стати не поодиноким.
А війна все ще триває. Причому не лише на Донбасі.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець