Навички хамелеона. Друга сторона київського Маршу рівності

Хамелеон як один з представників української політичної фауни

Оглядач Без Табу дає свою відповідь на головне питання вікенду - як правильно реагувати на недільні події в Києві.

Перш ніж почати аналіз ситуації, давайте домовимося – тут не буде жодної упередженої думки і жодного упередженого слова в бік справжніх представників ЛГБТ-спільноти. Ані надмірної критики, ані надмірних компліментів. Бо насправді секс-меншини в цій історії грають значно меншу роль, ніж схильний думати пересічний громадянин України. І проблеми їхні більшість дійових осіб цієї історії хвилюють ледве не в останню чергу. Така вже сувора реальність. Домовилися? Ну от і добре.

***

Коли в Україні знову і знову починає підніматися тема "гей-парадів" та інших масових акцій, нехарактерних для наших країв і абсолютно неможливих ще років двадцять тому, одразу згадується шоу "Ти - суперстар", яке кілька років тому крутив один російський телеканал. Його сутність була максимально простою: естрадні зірки минулих часів (або ті, хто вважав себе такими) поверталися на сцену та експериментували з репертуаром, щоб мати можливість нагадати широкій аудиторії про своє існування. В когось виходило краще, в когось – гірше, а перемагав в підсумку той, хто мав найбільш розвинені навички хамелеона. Важливість цієї навички досі недооцінена.

До чого тут низькопробне телевізійне шоу, спитаєте ви? А до того, що більшість учасників "маршу рівності" збираються використати його як привід нагадати про своє існування або ж підзаробити собі репутацію в певних колах. Серед людей, що зберуться в Києві в неділю представляти безпосередньо ЛГБТ-спільноту буде максимум відсотків десять (і це вже непомірно оптимістичні цифри). Ще відсотків десять-п'ятнадцять складають ті, хто стосунку до спільноти не має, але хоче щиро їй допомогти і підтримати. От тільки треба розуміти, що умовна Оболонь – це далеко не район Кастро у Сан-Франциско, а активістів рівня Харві Мілка наше суспільство поки не виростило. Тому меншість так і лишиться меншістю, принаймні за підсумками цього "масового заходу".

Більшість учасників "маршу рівності" збираються використати його як привід нагадати про своє існування

Усі інші учасники дійства переслідуватимуть власні цілі, які до боротьби за права сексуальних меншин мають такий же стосунок, як і Шарль Азнавур до радянського блатняка – жанру, який за диким непорозумінням називається чомусь красивим словом "шансон".

Правоохоронні органи. Оскільки "марш рівності" робитиметься перш за все заради красивої картинки для європейської публіки, то роль поліції тут є на диво важливою. Так чи інакше треба буде показати товар обличчям і довести західним інвесторам, що гроші в поліцейську реформу вкладалися недарма. Ситуація для відомства Авакова насправді є майже безпрограшною – лише за умови повної втрати контролю над подіями копам може добряче перепасти на горіхи. Але швидше за все вийде так, що як мінімум одна з причетних сторін матиме привід публічно похвалити поліцію і швидше за все зробить це. Головне – не пускати в хід "демократизатори" та не повторювати фатальних помилок попередників.

Радикали. Давайте будемо відвертими: роль радикальних організацій в українському суспільстві у порівнянні з позаминулим роком суттєво зменшилася. За великим рахунком, ультраправі організації перебралися до затінку через те, що інтегруватися у мирне життя їм завжди було непросто. Але нагадувати іноді про себе життєво необхідно. Не лякайтеся, слова про "криваву кашу" – не більше ніж слова. Коханівський, Скоропадський та інші яскраві представники руху чудово розуміють, що дійсно жорстока бійка буде схожою на спробу власноруч спиляти гілку, на якій радикали зараз зручно і компактно вмостилися. Тому швидше за все матиме місце банальна "демонстрація сили", коли одні зроблять вигляд, що атакують, інші зроблять вигляд, що захищаються, і закінчиться усе в принципі нічим, якщо не рахувати кількох розбитих пик та пошкоджених фотокамер.

Не лякайтеся, слова про "криваву кашу" – не більше ніж слова

Потенційні "ковбасні емігранти". А отут починається найцікавіше. Більшість з тих, хто виїхав з України в останні два роки, зробили це не через бажання знайти нову роботу чи новий виклик. Зазвичай причиною є бажання банально втекти від "долару за 25", "несправедливо завищених" комунальних тарифів і необхідності працювати, а не сидіти на соціальних виплатах та подачках від старих друзів. Подібні персонажі зазвичай поводять себе за кордоном аж ніяк не краще за типових мешканців сучасного Брайтон-Біч, які навіть не намагаються вчити англійську та інтегруватися в американське суспільно-культурне життя, зате дуже охоче паразитують. І навіть лояльні до всіх на світі емігрантів канадці вже почали допускати до тіла не всіх приїжджих, а через одного.

Є, однак, слабке місце в алгоритмі, яким першими навчилися користуватися російські псевдоліберали та "носії білих стрічок". Якщо пожалітися канадцям на те, що на батьківщині ти боровся за права секс-меншин (або взагалі є представником ЛГБТ-спільноти), і тобі саме з цієї причини не давали спокійно жити, то приймаюча сторона розчулиться і миттю дасть тобі політичний притулок. Але не все так просто, бо в нашому суворому світі на слово вже давно ніхто не вірить. От якщо телевізійники зняли тебе в той момент, коли тобі під час мітингу перепадає дубцем від служителя закону, то буде значно простіше. При цьому тобі зовсім не обов'язково насправді приязно ставитися до ЛГБТ-спільноти – ти можеш спокійнісінько лишатися гомофобом та давати гомофобські коментарі у соцмережах. Тільки бажано, звичайно, російською, а то не дай бог на новій "батьківщині" тебе зрозуміють і розкриють. От вам і згадані вище навички хамелеона.

Заради одного доленосного кадру можна й удар дубцем по шиї стерпіти. Зате потім за кордоном не питатимуть, чому статечний пан (чи пані) дременув з України

І не треба сумніватися в тому, що таких персонажів на "марші рівності" буде достатньо, причому вони провокуватимуть дрібні сутички навіть активніше за представників праворадикальних організацій. Заради одного доленосного кадру можна, знаєте, і удар дубцем по шиї стерпіти. Зате потім за кордоном не питатимуть, чому статечний пан (чи пані) дременув з України – прояви нетолерантності зараз на заході нікому не подобаються.

***

Як правильно реагувати на недільні події в Києві? А ніяк. Бо робитиметься усе це заради красивої картинки для ЗМІ, а не заради представників ЛГБТ-спільноти та боротьби за її права. Не треба сприймати абсолютно усе за чисту монету – так і жити стане простіше, і нервова система не буде такою розхитаною.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!