Молочні ріки, кисільні береги. Що сталося з українською харчовою промисловістю

Нова продуктова реальність

Чому ми стали забувати смак, знайомий з дитинства

Не дивуйтеся, любі мої, але сьогодні мова піде не про духовні харчі, а про ті, що лежать у наших холодильниках. Просвітництво – справа благородна, але самими лише знаннями ситий не будеш і навіть з ліжка не встанеш. Нема на світі такої людини, якій не хотілося б хоч раз на день скуштувати чогось смачненького. От тільки зі смачненьким останнім часом виникає все більше і більше проблем..

Кожного разу під час роздумів на гастрономічні теми у голові мимоволі випливають солодкі дитячі спогади. Дитині, що народилася та зростала у степовому наддніпрянському селі, гріх було жалітися на нестачу ласощів. Різноманітні овочі та фрукти були на столі цілий рік – влітку свіжі, взимку консервовані. Зарізати курку чи качку та наварити величезну каструлю божественно смачного борщу? Не проблема – обсяги господарства дозволяли розговітися подібним чином щонайменше раз на тиждень. Молока та молочних продуктів домашнього виготовлення завжди було навіть трохи більше, ніж треба. Але справжнім святом була неділя: бабуся махала рукою на усі інші турботи та з головою поринала у процес випічки. Скільки б років не минуло з тих пір, але смак пиріжків з вишнями та рулетів з горіховою начинкою досі немов лишається на язиці. Хіба можуть з таким раціоном зацікавити нащадка козацького роду якісь дива харчової промисловості?

Лише згодом, після переїзду до міста на навчання, вдалося усвідомити, наскільки ж щасливим та безтурботним було дитинство майбутнього гуманітарія. Однокласники, здебільшого міщани у третьому поколінні, начисто відірвані від природи, з неймовірним подивом слухали розповіді чубатого хлопчиська, який жахливо говорив російською і не знав, що робити, коли бачив літеру Ы на вивісці магазину "Соки-воды". Ні, такого просто не може бути: у нас тут були виключно порожні прилавки, страшенні черги до вантажівок біля центральної прохідної Південмашу, з яких продавалися пельмені з непевною начинкою, хороші солодощі виключно у новорічних подарунках та порошкове молоко з гуманітарної допомоги у здоровезних бляшаних банках, яке надіслав якось московський родич, а про що розповідає цей сільський телепень? Миска гарячого борщу з качиною ніжкою посередині? Справжнє коров’яче молоко у необмеженій кількості тричі на день? Горіхові рулети щонеділі? Бути цього не може. Та він ще й не любить шоколад та газовані напої? От же ж перебірливий селюк, та ще й брехун! Ну як можна не любити шоколад?

З тих пір минула вже чверть століття, і від ностальгії нікуди не подітися. Справа навіть не в тому, що дитинство – річ за визначенням безтурботна, а в тому, що харчі змінилися далеко не у кращий бік. Деякі ознаки соціалістичного благополуччя на зразок івасі взагалі зникли з прилавків як клас, інші продукти у порівнянні зі старими аналогами здаються неякісною підробкою. Ностальгуючий плебс вперто тягнеться до звичних торговельних марок, які навіть торговельними марками не були в ті часи, коли вироблялася звичка. Особливо хитрі ділки просто не можуть не користатися подібним ажіотажем.

100%-білоруські продукти?

От візьмемо хоча б численні торговельні точки з так званими білоруськими продуктами. Чому так званими? Та тому, що білоруси, які приїздять на вихідних скупитися до Чернігова, нічого не знають про морозиво "Біла береза" та інші подібні торговельні марки. Більше того, мешканці Гомеля та околиць, яких на вихідних на Чернігівщині особливо багато, активно скупляють в тому числі і місцеву молочну продукцію – це вже має наштовхнути на думку, що щось тут не так. Насправді ж розрахунок ринкових ділків є на диво простим. По-перше, представники вікової категорії 30+ чудово пам’ятають смак згущеного молока білоруського виробництва (що було, те було, навіть автору у дитинстві кілька баночок перепало). По-друге, середньостатистичний гречкосій під впливом смакової ностальгії майже гарантовано робить помилковий висновок – якщо згущене молоко у білорусів шикарне, то й інша молочна продукція має бути відповідного рівня. Далі все вже йде за планом, і черги до магазинчиків з відповідними вивісками дуже швидко перестають дивувати.

Дивує інше – навіть такий продукт сумнівного походження іноді є більш якісним, ніж аналогічні вироби цілком офіційних українських виробників. Товар під назвою "вершкове масло", наприклад, перетворився на суцільну профанацію незалежно від цінової категорії. Щоб переконатися в цьому, достатньо кинути шматочок так званого масла на розпечену пательню – за кілька секунд стане зрозуміло, що ні вершками, ні маслом там не пахне. Який разючий контраст зі старим добрим "Селянським", за яким свого часу треба було вистояти у чималенькій черзі, чи не так? З сирами ситуація схожа, але тут виробники хоча б чесно пишуть на упаковках "сирний продукт", а не "сир".

Але найприкріше те, що нижче плінтусу впав не лише рівень продукції, яка виробляється у промисловому масштабі. На звичайних базарах останнім часом все важче і важче знайти щось справжнє та гідне уваги. Молоком, розбавленим водою ледве не до пропорції 1:1, давно вже нікого не здивуєш, але сметана та вершки з якимись дивними домішками дивують неприємно. Скажіть, коли було таке, щоб щойно зварена молоденька картопля буквально за десять хвилин після додавання ложки таких от "вершків" скисала і ставала непридатною до вживання? Деякі горе-продавці, щоправда, абсолютно чесно визнають: торгувати подібною субстанцією вигідніше, ніж торгувати справжніми молочними продуктами. Але ця відвертість честі їм не робить.

Знаєте, з таким станом справ і до переходу до лав вегетаріанців лишається небагато. Спогади про те, як бабусі наливала майбутньому літературознавцю склянку парного молока, беруть за душу та наганяють смутку – невже більше такого не буде? І це ще про м’ясо ніхто не заводив розмову…

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!