Нещодавній інцидент зі спостерігачами місії ОБСЄ на окупованих територіях Донбасу як привід поговорити про цю організацію та її ефективність.
Існування та походження деяких речей, людей та організацій для чималої кількості українців і досі лишається сюрпризом. На дворі начебто й епоха високих технологій, але іноді доводиться чекати якоїсь надзвичайної події, щоб відкрити для себе щось чи когось. Он про Івана Дорна, скажімо, пересічний гречкосій аж до його скандального спічу не чув взагалі нічого. Та й зараз відсотків 80 населення України навіть з третьої спроби не згадає бодай одну пісню в його виконанні.
ОБСЄ для більшості наших громадян теж є чимось невідомим та незвіданим. В кращому випадку пересічному українцю пощастило якось почути у вечірніх новинах про те, що спеціальна місія від цієї організації нібито патрулює окуповані території Донбасу. І все, на цьому допустимий обсяг інформації вичерпується. За чиєю ініціативою прибули сюди спостерігачі, чим вони насправді займаються і чим мають займатися – відповіді на ці питання ви навряд чи отримаєте від когось з представників сірих народних мас. Приводи згадати про закордонних гостей якщо і трапляються, то дуже рідко, і зазвичай вони бувають сумними, як учорашній вибух.
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (повна назва звучить саме так) має чіткий статут, від якого її штатні працівники відштовхуються під час «польової» роботи у гарячих точках. У статуті чорним по білому написано, що першочерговими завданнями місій є контроль над поширенням озброєння, докладання дипломатичних зусиль задля запобігання конфліктів та вживання заходів щодо встановлення довірчих відносин і гарантування безпеки. Коли ці проблеми вирішуються, можна узятися і за інші галузі діяльності – економіку, екологію, захист прав людини тощо. Але головне, щоб на підзвітній території офіційно панували мир та злагода.
Усе це нібито відбувається і на Донбасі. Міжнародні спостерігачі активно мандрують туди-сюди окупованими територіями і фіксують факти порушень режиму тиші. Але значно частіше трапляється так, що представники місії ОБСЄ не знаходять абсолютно нічого, і до їхніх рапортів лягають відповідні записи. При цьому українська сторона цілком справедливо скаржиться на те, що терористи та окупанти продовжують вести вогонь та організовувати вилазки власних ДРГ.
Як же так виходить, що поважні варяги цього не помічають? А дуже просто. Те, що відбувається в зоні бойових дій, з точки зору хронології дивним чином нагадує добре відому усім гру у мафію. Справа в тому, що спостерігачі займаються своїми благородними справами виключно від світанку до сутінків – вночі їм гасати східноукраїнським бездоріжжям небезпечно навіть на позашляховиках (в світлу пору доби теж, як виявилося, але цей випадок поки поодинокий). Самі вони прийшли до таких висновків чи місцеві підказали – неважливо. Важливо те, що ворог починає вести вогонь саме з настанням темряви, ледве не хвилина в хвилину. «Місто засинає, прокидається мафія» – скаже хтось і буде абсолютно правий. Біда лиш в тому, що в поточному розкладі відсутня роль шерифа, який тут точно б не завадив.
Більше того, після нетривалого вивчення матчастини можна навіть зробити дивний висновок: в певних випадках бездіяльність та пасивність місії ОБСЄ має прямий зв'язок з країною-агресором. Росія є одним з 57 членів організації, і від самого початку роботи спостерігачів Москва активно намагалася втрутитися в ситуацію. Втручання це кремлівські стратеги достатньо просто: не всі приїжджі в достатньому обсязі володіють російською мовою, і тому необхідно залучати людей, які зможуть спростити взаємодію між іноземцями та місцевим населенням. Кого при цьому мали на увазі підлеглі Володимира Путіна – справжніх мешканців окупованих територій чи бойовиків та військових з РФ, що прикидаються «мирними шахтарями» – зрозуміти важко.
От і виходить, що поки найкраще у закордонної братії виходить «висловлювати занепокоєння та стурбованість». Особливо зараз, коли шкодливі ручиська окупантів дотягнулися і до членів місії. Навряд чи хтось повірить в чергову байку про українську ДРГ, яка після зачистки лав «полководців молодої республіки» взялася за ймовірних свідків цієї зачистки. Усі чудово розуміють, хто заклав міну і навіщо це було зроблено. Але чомусь є підозра, що навіть жертва в особі громадянина США була даремною – навряд чи в роботі ОБСЄ на Донбасі щось принципово зміниться.
Цікаво, що трагічна подія дивним чином співпала з перемовинами між Петром Порошенком та Рексом Тіллерсоном. Президент України не просив у американського держсекретаря золотих гір, а лише поцікавився можливим залученням до миротворчого процесу військового контингенту ООН. Але для декого цей дзвінок має звучати досить тривожно. Москва, звісно, може і тут спробувати втрутитися, надто з врахуванням того, що подібний прецедент мав місце під час війни в Югославії. Проте зробити це буде значно складніше, ніж у випадку з місією міжнародних спостерігачів.
І тільки одне питання поки лишається без відповіді – невже знімальна група одного російського телеканалу дійсно випадково знову першою опинилася на місці вибуху автомобілю ОБСЄ?
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець