Сьогодні у Комітеті ВР з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин обговорили, як Міжнародний кримінальний суд може допомогти Україні повернути території та покарати винних. Ускладнювалося все тим, що суд на нашій території на повну силу поки що не діє.
Передмова до дискусії була довгою, багато з чого у ній, особливо для тих, хто не вперше зацікавився темою, було не новим, але були озвучені і деякі нові нюанси. Наприклад, те, що кілька африканських країн намагалися оголосити про вихід з-під юрисдикції Міжнародного кримінального суду, бо він не гарантував імунітету головам їхніх держав. Це один із пунктів, якого бояться і наші можновладці, гальмуючи процес ратифікації. Кожен боїться на своєму місці – Янукович у Ростові за Майдан, Порошенко у Києві за Донбас бо майже кожну дію, вчинену на війні, можна подати як злочин. Але у другому випадку, запевняють юристи, якраз остерігатися нема чого.
Що під час оскарження рішень можуть звернути увагу на процедуру допиту свідків. І тут вже, мабуть, як пощастить: можна шукати і знайти процесуальні порушення у самому факті чи у процесі допиту Віктора Януковича та Станіслава Шуляка – а можна звернути увагу на ставлення до родичів загиблих майданівців, яким під час суду над «беркутівцями» часто ставлять провокаційні цинічні питання. Про такі випадки згадала, наприклад, дружина загиблого під час протестів Віктора Швеця Тамара.
Згадували під час круглого столу і про те, що ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду нещодавно відклали на 3 роки – і якось це збігається з найнижчим граничним терміном окупації Донбасу за версією експертів з Фонду «Демократичні ініціативи», Київської школи економіки та інших організацій, що сьогодні презентували свій аналіз змісту Мінських угод та прогнози щодо подальшої долі окупованих територій. Щоправда, найвищий граничний термін за їхньою версією – 7 років.
З деяких питань експерти та політики порозумітися не могли – чи просто кожен переслідував свої інтереси та керувався своїм світоглядом.
Нардеп та бізнесмен (що у підсумку зветься олігарх) Сергій Тарута прийшов на засідання парламентського комітету ненадовго, не вислухав усіх питань, двічі назвав Римський статут «Римським статусом» та втік, бо поспішав на інтерв’ю. Але встиг повідомити, що нібито нема необхідності подавати індивідуальні позови до міжнародних судів на нанесені Росією збитки, бо держава допомагає складати колективні.
А пізніше представник Регіонального центру з прав людини, що займається кримськими питаннями, навпаки, стверджував, що чим більше позовів, тим краще. Тоді є надія, що Україна не чекатиме початку розслідування 7 років, як Грузія свого часу.
Ще одна людина, що коротко відзвітувалася по статистиці та залишила зібрання з доволі професійною непомітністю – Сергій Горбатюк, що займається справами Майдану. Втім, і він встиг додати до загальної картини дещо важливе: наприклад, обробкою матеріалів майданівських справ зараз, після скорочення штату, займається лише один прокурор – раніше це були 4 прокурори та 2 слідчих. З того і швидкість. Але зрештою прокурор Міжнародного кримінального суду надала час на доручення додаткових доказів, що підтверджували би масовість та системність злочинів, вчинених під час Майдану – і час цей необмежений.
З часом меседжі трансформуються – якщо раніше йшлося про те, що МКС не цікавлять пересічні виконавці, а лише організатори, ті, хто віддавав накази з самого верху, то тепер навіть говориться насамперед про важливість факту агресії РФ. Звертатимуть особливу увагу і на взаємозв’язок подій на Майдані та подальшої анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі. З приводу цього взаємозв’язку, за словами Сергія Горбатюка, слідство зараз отримує такі дані.
Щодо кримської частини справи, яка може потрапити на розгляд до Міжнародного кримінального суду, то кваліфікація злочинів у прив’язці до Римського статуту зводиться до таких пунктів, як знищення майна, примусовий призов у збройні сили, примусове внутрішнє переміщення, а також переміщення з Росії до Криму і навпаки. Останнє переважно стосується в’язнів колоній. Багато хто з них вже написали про своє бажання відбувати покарання на материковій частині України. Але правозахисники зібрали вже 1000 сторінок доказів щодо 59 осіб, примусово переміщених у різні регіони. У більшості випадків це дуже віддалені регіони, тож ані родичі, ані правозахисники туди дістатися не можуть, і взагалі вийти на контакт майже неможливо. Крім того, за словами голови Меджлісу Рефата Чубарова, не варто забувати і про кримських політв’язнів, що є окремою категорією серед тих, що опинився у неволі.
У очікуванні реакції МКС, що може вивести на новий рівень співпрацю з українською владою та громадськими організаціями зі збору доказів та розслідування, можна було би застосовувати якісь паралельні кроки. Наприклад, звинувачення у фінансуванні тероризму, висунуте Україною, Росія заперечує, і справу цю буде передано до суду. Щодо надання статусу держави-спонсору тероризму, то в МЗС стверджують, що такого переліку не існує, такий статус можуть надати хіба що Сполучені Штати, додавши Росію до Куби та Лівії. Але навряд чи це щось змінить у стосунках, подоланні конфлікту та покаранні винних, а виглядатиме лише піар-акцією.
Втім, якщо і гірше від того не стане, то спробувати можна, напевно. Головне не використовувати у резолюції термін «холодна війна» - у будь-якому контексті. Бо у багатьох на нього півжиття алергія.