Лобом об стіну. Як Туреччина допомогла Євросоюзу і показала чудовий приклад Україні

На заздрість пану Яценюку / Getty Images

Що не вдалось зробити Арсенію Яценюку, але вийшло в Реджепа Ердогана.

Десь за сотню років, коли вже не буде серед живих ані Арсенія Яценюка, ані деяких його нащадків, хтось все одно згадає про відомого в минулому українського політика в контексті однієї дивної обіцянки. Ні, мова зараз не про кулю в лоба – цю тему краще залишити на поталу гумористам. Стіна на кордоні з Росією – ось що точно буде варто згадати. Точніше, не саму стіну, а її фактичну відсутність. Особливо з урахуванням того, що один з географічних сусідів подав в цьому плані досить показовий приклад.

Днями кілька поважних джерел розповсюдили цікаву новину: виявляється, що Туреччина активно будує стіну на кордоні з Сирією. Якщо вірити попереднім розрахункам, то будівництво закінчиться вже у квітні поточного року. На даний момент бетонними блоками вагою у сім тон кожний закрили вже 883 з 911 кілометрів десь цілком реальної, а десь непевної лінії розмежування. Після завершення будівництва стіна має стати третьою за довжиною після Великої китайської та американо-мексиканської.

Для чого витрачати стільки ресурсів, як людських, так і матеріальних? Відповідь лежить на поверхні: для суттєвого зменшення потоку нелегальних мігрантів з небезпечного південного напрямку. Навіть школяр зараз знає про те, що у Сирії триває кровопролитна війна, і люди тікають звідти, щойно отримують можливість це зробити. Більшість, звичайно, прямує до цілком ліберального щодо вимушених переселенців Євросоюзу, але певний відсоток лишається у Туреччині. Хтось не має коштів для продовження мандрівки, хтось не має сил, а комусь просто комфортніше у ісламському середовищі, ніж в умовній Швеції чи Німеччині. Сказати, що місцевим це не дуже-то й до вподоби – не сказати нічого.

В цьому контексті особливо весело виглядає офіційна позиція Анкари. Протягом останніх місяців та років Реджеп Ердоган та його свита на публіці робили вигляд, ніби проблеми сирійських біженців не існує взагалі. Уся негативна енергія спрямовувалася на внутрішніх ворогів на зразок Фетхуллаха Гюлена, увага пересічного турка відволікалася саме на політичну боротьбу. І лише мешканці прикордонних міст та містечок розуміли, що відбувається щось дивне, бо бачили це на власні очі. Але з гласністю у Туреччині після подій минулого літа справи не набагато кращі, ніж у СРСР за часів застою.

Поки що можна гарантовано стверджувати, що турки дечому навчилися на чужих помилках. Вищезгадана стіна на кордоні США та Мексики ледве закриває третину лінії розмежування, і завдяки цьому нелегали все ж мають можливість чкурнути у напрямку американської мрії. Хтось копає підземні ходи, хтось користується послугами не дуже-то й надійних провідників і рушає на північ крізь "сліпі зони" у горах та пустелі, і ніхто в Америці не може нічого з цим вдіяти. Турецькі спеціалісти, в свою чергу, вирішили питання радикальним чином – не варто забувати, що бетонна огорожа довжиною майже у тисячу кілометрів буде оснащена щонайменше колючим дротом. Та й навіть без дроту більшість біженців фізично не зможе перелізти з одного боку на інший.

Цікаво, як на цей хід Анкари відреагує світова спільнота, зокрема Євросоюз. Чекати на одностайну реакцію, звичайно ж, не варто – хтось гарантовано засудить Анкару за негуманність по відношенню до народу, що потерпає від жахів війни. Але не дивуйтеся, якщо хтось з впливових політиків (особливо ультраправих) одного чудового ранку піде до церкви/мечеті/сінагоги та помолиться за здоров’я та довге життя Ердогана. Для людини, що мала хоча б четвірку з географії, є цілком очевидним той факт, що стіна захищає від мігрантів не лише Туреччину, але й континентальну Європу. Тепер переселенцям так чи інакше доведеться пересуватися морем та робити чималенький гак у напрямку Балканського півострову чи Італії – не всі здатні витримати подібну зміну маршруту. Варіант з підземними тунелями не пройде, бо ґрунт не той, особливо у пустельних районах.

Але стіна на кордоні з Сирією може бути лише початком дивної історії. Деякі ЗМІ, що мають стосунок до певних національних меншин, вже почали розгойдувати човна у східному напрямку – мовляв, турки також планують звести аналогічні укріплення на кордонах з Вірменією та Іраном. В якості доказів наводяться хіба що непевні посилання на інсайди з середовища турецької політичної еліти. Але поточний турецький вождь відноситься до тієї категорії людей, яка завжди доводить розпочату справу до кінця. Якщо латати дірки, то латати до останнього, а далі хоч куля в лоб потоп, бо проблеми переселенців Туреччини вже не стосуватимуться.

Наостанок хочеться помріяти про те, що одного чудового ранку Анкара хоча б приблизно засвітить витрати на будівництво третьої за довжиною стіни у світі. Так і кортить порівняти цифри за співвідношенням ціна/якість з витратами на "стіну Яценюка", яка й досі існує хіба що на папері. Цікаво, на чию користь буде це порівняння?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!