Курс обміну: Чи варто Олегу Сенцову та іншим політв’язням сподіватися на звільнення

#SaveOlegSentsov

Ще кілька днів здавалось, що Олег Сенцов приречений загинути у російській неволі, але Москва під тиском цивілізованого світу змушена йти не поступки. Це не гарантує українцю швидкого звільнення, але дає шанс, що життя Сенцова буде збережено.

Події, що розгортаються останнім часом навколо Олега Сенцова, змушують замислитися над винятковою цинічністю кремлівського задуму. У декого навіть побоювання за життя бранця ворожої тоталітарної системи відійшли на другий план, оскільки стало зрозуміло, що станом на серпень 2018 року він Москві потрібен живим та відносно здоровим. І поки у Путіна та його дресированих стратегів все, нажаль, складається за планом. А українська сторона натомість досі перебуває у невигідному становищі.

В тому, що матері Сенцова відмовлять у клопотанні щодо помилування сина, можна було не сумніватися від самого початку. У законодавстві РФ насправді існує норма, згідно якої до президента із проханням про звільнення та виправдання має звертатися сам в’язень. Дехто у російському сегменті всесвітньої мережі навіть спробував дотепно пожартувати щодо Ходорковського як прикладу для кримського режисера – мовляв, від подання на адресу Путіна у колишнього нафтового короля руки не відсохли. Вийшло, відверто кажучи, не надто дотепно і геть недоречно. Бо одна справа – олігарх і громадянин Росії, якого за ґрати відправили задля «розкуркулення» на користь членів кооперативу «Озеро», а інша – громадянин України і борець проти окупації Криму зі справою, шитою білими нитками.

Не надто акуратний за виконанням акт дезінформації щодо звільнення Олега Сенцова також варто вважати однією з частин мозаїки. Фальшива новина про літак із бранцем на борту, який нібито вилетів до Салехарду, виявилася чудовим щепленням від безумовної довіри до слів пастушків, що працюють на ставці на пропагандистську машину Кремля. Своєрідна вакцинація, щоправда, допомогла не всім. Дехто і досі наполягає на тому, що російську журналістку Вікторію Івлєву свідомо підставили, використавши в якості поширювача брехні. Бо не може ж людина, що начебто щиро підтримувала Революцію Гідності та вірила у перемогу Майдану, брехати за власною волею. Що б там не було насправді, але подібний погляд на ситуацію може призвести і до визнання умовної Інни Богословської активною учасницею «вигнання Януковича».

А як сприймати епідемію ентузіазму серед засуджених до позбавлення волі в українських в’язницях російських відпускників-диверсантів зі збройних сил сусіда-агресора та начебто українських прихвоснів? Коли про обмін на українських політв’язнів одночасно прохають двоє персонажів на кшталт окупанта-блукача Віктора Агеєва – це збіг. Троє – підозріла закономірність. Але одинадцятеро – це надто красиво та рівно, щоб бути випадковістю. Здається, ніхто не був готовим до такої масовості. І в найближчий час вирішення цього питання застрягне на стадії непевних розмов. Позаминулого року, скажімо, процес повернення на батьківщину тоді ще начебто героїчної льотчиці, а не зрадниці-терористки Савченко завершився досить швидко, нехай і не лише через чималий суспільний резонанс.

За великим рахунком, Київ має два сценарії подальшого розвитку подій. Обидва в приблизно рівній мірі є виграшними та програшними. Можна елементарно відмовитися дослухатися до прохань злочинців, що посягнули на територіальну цілісність іншої держави. І не обмінювати нікого навіть тоді, коли прохання за сприяння представників захисту почнуть перетворюватися на вимоги. Цікаво було б знати, до речі, з ким контактувала розкидана по всій території України «огидна одинадцятка» останнім часом. Дзвінки родичів, візити адвокатів чи представників дипкорпусу – всі ці факти можуть стати в нагоді в майбутньому, коли доведеться збирати повну картину зі шматочків суцільної зради.

А ще можна ризикнути і зважитися на пропозицію обміну. Варіант «всі на всіх» ще довго не буде можливим зі зрозумілих причин: українська сторона не має достатньої кількості стратегічно цінних для розміну фігур. Усе, що ми маємо – це навіть не пішаки, а двійки та трійки з нескінченної кремлівської колоди, яким спускали згори накази. Різноманітних беркутівців та оплотівців дозвольте не враховувати, оскільки численні кримські приклади давно довели, що зрадників не цінують навіть в РФ.

При цьому треба усвідомлювати, що численні українські бранці надмірної стратегічної цінності для Москви теж не мають. Таємною інформацією не володіють, співпрацювати зазвичай не готові, якщо тільки ув’язнення не є прикриттям процесу вербування. Проте не варто розраховувати, що невільник рівня Сенцова зможе стати лотом подібного цинічного аукціону. Людину, у боротьбу за звільнення якої так чи інакше включився майже увесь цивілізований світ, тепер доведеться (як парадоксально це не прозвучить) тримати за ґратами у показовому належному стані. Періодично демонструвати докази того, що «хлопчик добре харчується, не хворіє і не бешкетує» із паралельними намаганнями згодувати усім зацікавленим чергову побрехеньку про зловісну київську «хунту».

Зараз Олег Сенцов дійсно потрібен Путіну та його оточенню живим та відносно здоровим, а не мертвим чи оповитим безнадією. Його не звільнять найближчим часом, бо справжнє шоу під егідою кремлівської пропаганди лише починається. А якщо буде можливість повернути додому когось крім нього, то за неї треба хапатися в розумних межах. І платити за адекватним курсом обміну, звісно ж.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!