Кругова порука: Чому Верховна Рада захистила Олександра Вілкула

Вілкул подякував / flickr

Автор Без Табу пояснює, чому Верховна Рада провалила черговий тест на адекватність, коли не зняла депутатську недоторканість з Олександра Вілкула.

Що далі від скликання до скликання, то менше й менше віриться у нескінченні обіцянки вітчизняних політиків. Окремої уваги в цьому контексті варті слова про неминуче скасування недоторканості народних депутатів. Причому скасування в цілому як явища, а не в якості штрафних санкцій для окремих негідників. Цією темою не спекулюють так активно, як колись це робили з ймовірним державним статусом російської мови, але подібні маніпуляції давно вже остогиділи.

Раніше народні обранці восьмого скликання хоча б дозволяли правоохоронним органам узятися за розробку колеги з нечистими руками, якщо ГПУ мала бодай якісь підстави для відповідного подання. Іноді процес позбавлення недоторканості перетворювався на шоу, як у випадку із затриманням радикального блазня Мосійчука прямісінько у сесійній залі. Та частіше депутати-зловмисники встигали втекти, подумки красно дякуючи Андрію Портнову, який свого часу переписав КПК в тому числі й під такі екстрені ситуації. А генпрокурору без диплома Юрію Луценку лишалося хіба плечима знизувати та писати пости відчаю у соцмережах.

Та останнім часом у Верховній Раді намітилася геть інша тенденція. Побачивши, як відверто антиукраїнські персонажі на кшталт Вадима Новинського спокійно живуть у статусі «простих смертних», носії мандатів вирішили прохання генпрокурора ігнорувати. Яка, мовляв, різниця, є недоторканість чи нема, коли у силовиків все одно руки закороткі? Голосування по Сергію Дунаєву, втім, завалили і з іншої причини: восьмому скликанню здалося, що зараз створювати прецедент, коли нардепа карають за недостовірність даних у власній декларації. Хтось міг би навіть іронічно зауважити, що нація, яка звикла отримувати зарплатню «у конвертах», до таких ходів ще не дозріла.

Саботаж подання ГПУ на зняття недоторканості з Олександра Вілкула – справа зовсім іншого характеру. І починати її обговорення треба з того, що 245 зареєстрованих на пленарному засіданні нардепів – це, м’яко кажучи, непрофесійно. Хтось спробує виправдатися триденними вихідними, розслабляючись на дорогому курорті, дехто поїхав працювати на округ. Координатори парламентської більшості, яка остаточно перетворилася на «коаліцію Шредінгера», своїм невмінням/небажанням контролювати ситуацію наочно демонструють: злі сили все ще здатні організовуватися краще за нібито добрі.

Інформація до роздумів / Чесно

Однак навіть за наявності трьохсот депутатів необхідна кількість голосів навряд чи набралася б. Подивіться на статистику голосування – найактивніше за притягнення колишнього голови Дніпропетровської ОДА висловилася «Самопоміч», єдина фракція, сфери інтересів якої із «професійним православним» не перетинаються. Усі інші так чи інакше з цією пропозицією були незгодні. Уламки колишньої Партії Регіонів до уваги можна не брати, оскільки їхню реакцію передбачити можна було заздалегідь. Справді цікавим є ставлення їхніх номінальних опонентів.

Річ в тім, що існування Вілкула в якості нібито протестної політичної фігури є дуже вигідною для поточної правлячої еліти. Жодного протесту там насправді нема, адже мова про недолугого агента впливу Кремля. Але саме зараз, в процесі отримання релігійної самостійності та за натяку на «рішучі реформи» президенту та його партії потрібен показовий, контрастний і при цьому майже недієздатний супротивник. Такий аналог боксерської груші навіть гамселити власноруч не треба, він сам буде шкваритися раз-по-раз. А хтось із оточення Порошенка супроводжуватиме кожне падіння в калюжу зауваженням менторським тоном: подивіться, шановні виборці, цих «папєрєдніків» ви приводили до влади до нас, відчуваєте різницю?

Парадоксально, але аналогічно вигідним з огляду на майбутні вибори Вілкул є також для Тимошенко. Він навряд чи балотуватиметься в президенти, оскільки три роки тому феєрично провалився на муніципальному рівні навіть за активної підтримки штабу БПП та особисто Павелка. Але на роль другої копиці сіна для буриданового віслюка-виборця цей типаж годиться ідеально. Частина електорату, яка ментально зависла десь у вісімдесятих, дійсно постане перед непростим вибором, адже і ЮВТ, і стереотипний «єдиний кандидат від проросійських сил» мають схожі аж до дрібниць програми та набори обіцянок. Однак більш виграшним тут виглядатиме не маргінал, який прямим текстом закликатиме до братання з державою-агресором.

Нажаль, прикрі прогнози щодо обраного після перемоги Революції Гідності парламенту вкотре справдилися. Неважливо навіть, чим конкретно завинив нездара і сепаратист – важливо, що кругова порука тепер має всеохоплюючий характер. Позитивних персонажів вже точно не лишилося. Карикатурно безсила ГПУ на чолі з людиною без профільної освіти, номінально проукраїнська більшість з цілковитою готовністю протягнути будь-яке вигідне Адміністрації президента рішення. І нескінченний колообіг колишніх «регіоналів» та інших кадаврів, яких за нормального функціонування нормальної державної системи давно б вже почавило немов тарганів капцями.

Виявляється, фактично у нас можна безкарно і мільйони доларів приховувати від декларування, і власність держави злочинним шляхом виводити до загребущих приватних рук. Щоправда, лише панам з депутатськими мандатами, а не пересічним виборцям, у яких чуби тріщать невпинно.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!