Крокуючи на захід. Голосування за вступ до НАТО як приклад депутатської непослідовності

Україна зробила свій вибір / Радіо Свобода

Без Табу вітає офіційне визнання державою Україна курсу на вступ до НАТО та звертає увагу на «маленькі пустощі» окремих народних депутатів.

Учорашнє голосування за законопроект №6470 комусь могло здатися цілком прохідним моментом. Відповідні зміни до законодавчих актів лише закріплювали те, що стало зрозумілим ще три роки тому – Україна невпинно рухається в напрямку НАТО. Невідомо, коли вдасться досягнути кінцевої мети, але з Росією нам точно не по дорозі. Проста формальність, нехай і значуща. Однак деякі народні депутати навіть тут примудрилися показати себе не найкращим чином.

Надія Савченко, скажімо, додала ще одну пляму на власну репутацію, яка минулого року після звільнення з російського полону видавалася ледве не бездоганною. Влітку 2016 року Надія Савченко неодноразово говорила про те, що вступ до Північноатлантичного альянсу – це вибір, який Україна так чи інакше має зробити. Влітку 2017 року Надія Савченко принципово голосує проти офіційної зміни зовнішньополітичного курсу держави…

Вибачте, але тут недалеко до того, щоб повірити у чутки про московську квартиру вартістю мільйон доларів. Бо настільки радикально погляди протягом дванадцяти місяців без вагомих причин змінити неможливо. Якщо, звичайно, ти самостійний політик, а не керована Медведчуком чи іншою наволоччю істота.

З представниками колишньої Партії Регіонів все значно простіше: там репутація має настільки темний колір, що навіть миючий засіб з хлором не допоможе, а появу ще однієї плями ніхто може і не помітити. Проте з синхронними діями цього разу не склалося. Представники фракції «Воля народу» несподівано для всіх дали кілька голосів «за», депутати від «Відродження» переважно натиснули на кнопку «утримався». Стара ж «гвардія» ледве не одноголосно виступила проти – не вистачило лише палкої промови Вілкула-молодшого про те, що Україна зібралася єднатися з фашистами. Ну а чого ще чекати від персонажів, які мріють про російські танки на вулицях Києва, хоча на словах і вимагають припинення війни.

А далі починається найцікавіше. Один колишній нардеп недарма нагадав про те, що у Верховній Раді існує один спосіб проголосувати за щось і чотири способи проголосувати проти. Чимало народних обранців нібито й не висловили категоричне небажання підтримати поточний зовнішньополітичний курс, але ухвалити законопроект не допомогли жодним чином. Мотивація подібної поведінки у більшості випадків є не дуже-то й передбачуваною, бо навісити на всіх ярлики агентів Кремля якось не виходить.

Навіть серед депутатів від БПП знайшлися ті, хто вирішили не крокувати в ногу з більшістю. Того ж Курячого за дужки можна винести з суто технічних причин – не варто забувати, що його карткою частенько змушений голосувати Куліченко (треба ж працювати на статистику відсутнього де-факто побратима). А рук Іван Іванович має не десять – лише дві. Але як пояснити позначку «не голосував» навпроти прізвища Кононенка, не підкажете? Щось не складається. Не може ж бути так, що друга людина сучасної української політичної еліти Ігор Кононенко не підтримує почин першої людини і власного начальника за сумісництвом. Не може.

Та й не Кононенком єдиним, власне кажучи. Аналогічні позначки також стоять навпроти прізвищ Луценко та Матіос. Дружина генерального прокурора Ірина Луценко та сестра головного військового прокурора Марія Матіос – це вам не якісь дівиці, домальовані у хвіст виборчого списку за принципом «аби було». Не сумнівайтеся, одного чудового дня питання з цього приводу до їхніх родичів виникнуть гарантовано. Не голосував також де-юре позафракційний (а де-факто агент впливу БПП, якого на минулорічних довиборах протягли до парламенту всіма правдами і неправдами) Максим Микитась. Зауважте, що мова про тих депутатів, які зареєструвалися зранку і за визначенням мали бути присутніми в сесійній залі.

Юлія Тимошенко та її свита в цілому висловилися за ухвалу законопроекту – хіба що один з героїв Революції Гідності на прізвище Луценко вирішив відмовчатися (його товариш по партії Крулько спочатку теж утримався, але потім попросив зарахувати його голос «за»). Це виглядало кумедно, оскільки дев’ять років тому Юлія Тимошенко публічно називала Грузію агресором і закликала підтримати не ще одного майбутнього члена НАТО, а Росію.

Так звана «група Коломойського», що складається переважно з позафракційних, не голосувала взагалі. І це пояснити ще складніше, якщо відштовхуватися від позиції самого олігарха. Зате проголосував Добродомов, на якого позаминулого року під час муніципальних виборів у Львові працювали місцеві «регіонали».

Проте за незлагоджені дії варто журити не лише український парламент, але й НАТО. Якби 2008 року під час саміту в Бухаресті представники альянсу серйозніше поставилися до ймовірного членства України та Грузії, світова історія могла б піти зовсім іншим шляхом. Натомість що тоді, що зараз навіть країни «великої сімки» змушені раз-по-раз озиратися на Москву і діяти так, щоб раптом не викликати гнів з боку кремлівських горе-стратегів. Хоча заради справедливості все ж варто відзначити, що НАТО не лише «висловлює занепокоєння», як це роблять деякі інші впливові організації.

А шукати логіку в поведінці народних депутатів – справа все-таки марна. Абсолютна більшість дивних речей стають зрозумілими лише постфактум. Тому лишається хіба що спостерігати з кожним подібним «сигнальним» голосуванням і занотовувати важливі дрібниці. Біля воріт раю це все пригадають, не хвилюйтеся.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!