Карл у Клари: Корупція як головна чеснота режиму Порошенка

Карл Ворох розкрив методи влади / Прямий

Автор Без Табу пояснює, чому виправдання корумпованості влади Петра Порошенка, що були вкинуті у медіапростір та презентовані як благо, це шлях в нікуди.

Заведено вважати, що влада та багатство здатні ледве не миттєво зіпсувати будь-яку людину. І винятків останнім часом настільки мало, що вони навіть до рівня статистичної похибки не дотягуються. Однак новоспечену свиту ця кіптява бруднить навіть швидше та ефективніше, ніж новообраних халіфів на кілька годин чи років. Спершу спокуса отримати кілька крихт від золотих гір перебиває геть усі інстинкти та сумління, а потім стає пізно виходити з гри, правила якої встановлюють не надто чесні та щирі особи. Втім, дехто навіть не намагається припинити.

Якось Віталій Портников на правах авторитетного журналіста спробував вкинути в народні маси тезу «бути антикорупціонером негарно та шкідливо». Аргументація була дещо несподіваною: слідом за активними борцями з корупцією до влади неминуче приходять диктатори, що встановлюють жорстокі авторитарні режими. Жодних прикладів, звісно ж, наведено не було – пересічний виборець стереотипно неосвічений, за бажання він і байку про пласку Землю сприйняти за чисту монету може. Але того разу хитрий маневр не вдався, маніпулятора публічно затюкали, а ініціаторам вкидання довелося чекати наступного слушного моменту.

Віталій Портніков закидає пробний камінь

У випадку з провладним блогером Карлом Волохом, однак, усе провернули ще більш неоригінально та огидно. Ніхто вже не згадував Румунію як «країну з життєдайною та живильною корупцією». Невдоволених політикою діючої влади руками чергового лідера суспільної думки спробували поставити на місце: не заважайте, мовляв, новій політичній еліті красти, бо Путін нападе. Точніше, вже напав, і для протидії його лихим намірам згодяться будь-які засоби. Навіть ті, за які в Румунії стараннями Лаури Кевеші можна замість молочних рік з киселевими берегами отримати небо в клітинку.

Пост Карла Волоха називає речі своїми іменами та освячує право режиму Порошенка красти:

Якби аналогічним чином висловився хтось із представників «колективного мінстеця», ніхто б не здивувався. Там давно вже заведено з палаючими від люті очима захищати не стільки Порошенка, скільки різноманітних Кононенків та Березенків, які користуються статусом наближених осіб і несамовито набивають собі кишені державними грішми. Та «інформаційні комсомольці» зараз зайняті іншими справами – дехто з них взагалі вирішив погратися в удаваних ліберальних опозиціонерів (а що, дурний виборець же ж проковтне наживку). Тому довелося для реалізації задуму шукати кон’юнктурників за межами цього тісного кола.

Карл Порох Волох – ідеальний приклад блогера з вмінням перевзуватися на льоту. Про принциповість поглядів можна не згадувати, нею тут не пахне. Три роки тому, скажімо, він підтримував на місцевих виборах УКРОП. Підтримував тихенько та не надто очевидно, однак нинішні ситуативні однодумці звинуватили його в тому, що «грошики від Корбана» виявилися важливішими за все інше. А ще раніше, незабаром після призначення Омеляна заступником Пивоварського, ЛСД – початківець (у даному випадку – лідер суспільної думки) закликав співгромадян припинити роздавати хабарі та якомога активніше повідомляти відповідним органам про посадові злочини різноманітних чиновників. Майстерність мімікрії, як відомо, у соціальних мережах не просидиш, швидше навпаки.

Еволюція Карла Волоха

Нещодавня історія зі спробою виставити Андрія Садового замовником Катерини Гандзюк, де Карл Волох виконував роль інформаційного прикриття, дає зрозуміти: заради збереження місця у пулі провладних «експертів» дехто готовий опуститися до поширення відвертої брехні. Скільки там минуло часу з моменту, коли міський голова Львова мав перетворитися на політичний труп, не нагадаєте? Хоча насправді після недолугого вкидання іншого, колишнього вже «ручного рупора» БПП щодо намірів Коломойського створити «молоду республіку» зі столицею у Дніпропетровську ігнорування принципів інформаційної гігієни геть не шокує.

Остання ж тирада з лейтмотивом «руки геть від нечистої на руку влади» є яскравим прикладом того, як відома людина начебто й не збирається говорити правду, але в підсумку розкриває усі карти. Симптоматично, що вже під час спроб виправдатися Карл згадав про телеканал «Прямий» як важливу зброю у війні проти кремлівської пропаганди. На Банковій же ж могли обрати інший, менш витратний шлях. Скажімо, наділити той самий «Мінстець» від початку реальними повноваженнями та зібрати команду професіоналів, а не створювати синекуру для президентського кума. Або по-справжньому вкласти душу у вічно збиткове УТ-1, знайшовши при цьому кращого керманича, ніж майстер пустих балачок Зураб Аласанія. Та це нецікаво якось через відсутність простору для глобального розпилу та відкату, тому краще створити ще один канал, який на момент запуску не кожна аналогова антена здатна зловити, та записати його на колишнього регіонала, а нині – зіц-власника Макеєнка.

В підсумку ж все взагалі доходить до абсурду. Коли крадіжки називають запорукою перемоги над ворогом, то це виглядає не лише як визнання чи то клептоманії, чи то клептократії. Політтехнологи з Адміністрації президента Порошенка надто часто стали стріляти собі по ногах під час спроб забруднити опонентів або підбурити до активних дій непевних союзників. Чи не наближення виборів так тисне на штаб Порошенка? Так можна докотитися до того, що двічі два офіційно не дорівнюватиме чотирьом.

Якщо 2018 рік в режимі фальстарту подарував купу пекельних політичних побрехеньок, то чого чекати після новорічних свят, коли передвиборча кампанія стартує офіційно?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!