Іноді дурня – це просто дурня

Журналіст Отар Довженко про те, як потрібно реагувати на скандальну заяву міністра культури Євгена Нищука.

Найпаршивіше у подіях на зразок свіжого висловлювання міністра культури Нищука (хто не в курсі – він ляпнув, що «на Запоріжжі і Донбасі…нема ніякої генетики, там усі свідомо завезені») не те, що вони когось ображають. Я, наприклад, як носій стовідсотково завезеної генетики, не відчуваю з цього приводу нічого, крім співчуття: дав Господь людині акторського таланту, а розуму недосипав. Або якщо не розуму, то здатності фільтрувати базар.

Найпаршивіше те, що у таких дискусіях радикалізуються люди, які насправді не мусять радикалізуватись. Ті, хто симпатизує Нищуку як людині і митцю, будуть шукати для його слів виправдання і можуть дошукатися до власних доказів «відсутності генетики». Ті, кому в усьому ввижається праворадикальні рухи і націоналізм, побачать у цьому – о, моє улюблене слово, – «вишиватництво» й ліпитимуть жаби з зігами. І люди перестають спілкуватись, втрачають точки дотику через різне ставлення до дурні.

Іноді дурня – це просто дурня. Її не треба захищати, прощати чи ототожнювати з чимось, її просто треба констатувати і назвати тим, чим вона є. А питання «чи може людина, яка таке сказала, бути міністром культури?» є менш актуальним за «що таке взагалі міністерство культури і чи потрібне воно?», на яке ми ще, між іншим, не відповіли.

Пост Отара Довженка на фейсбуці

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!