Без Табу підсумовує перший етап протестів у Києві та констатує, що їх замовник, досяг своєї мети.
Під час спостереження за спробами організувати черговий Майдан 3.0 в Києві раптом з’явилася цікава думка: а що, якщо увесь цей гармидер організували не заради банального "розгойдування човна"? Якщо уважно придивитися до головних дійових осіб та їхньої поведінки в останні кілька днів, можна зробити припущення, що маємо справу з таким собі тренуванням з підвищеною відповідальністю. Дострокові вибори, як і інші катаклізми, зазвичай звалюються на голову зненацька, тому треба бути готовим до всього.
Вже зараз можна назвати політичних діячів і політичні сили, яких зовсім не порадує можливий розпуск Верховної Ради та необхідність нового набору депутатів. Подивіться хоча б на Олега Ляшка, який два роки тягнув воза в один і той самий бік з Юлією Тимошенко, але раптово змінив риторику і погляди на поточну ситуацію. Ні, лідер РПЛ не продався представникам правлячої партії, як може здатися декому. Він просто розумно оцінив ризики і зрозумів, що в разі дострокових виборів "радикали" цілком можуть повторити долю Свободи дворічної давнини. А для політика-популіста втрата мандату, як відомо, підвищує вірогідність перетворитися на політичний труп. Тому краще вже синиця в руках, ніж мертвий півень.
Сама Тимошенко, навпаки, продовжує гнути свою лінію. Схоже, Гриць Якович кілька тижнів тому передбачив усе вірно – Леді Ю намагається кувати залізо, доки воно ще гаряче. Рейтинг – штука тонка, як піднявся зненацька, так і впасти може раптово після одного необережного руху. Заради його підтримання в необхідних межах можна що завгодно зробити, навіть першого номера виборчого списку відіслати на мітинг, організований ворожими нібито "регіоналами", і влаштувати діалог з публікою в кращих традиціях раннього Горбачова-генсека. Частина електорату, що позаминулого року голосувала за Батьківщину перш за все через оновлення лав та наявність у списку так званих єврооптимістів, вперто намагається зрозуміти, коли ж їх надурили, тоді чи зараз (правильна відповідь – в обох випадках). Але інші продовжують вперто їсти те, що дають, і навіть добавки вимагають.
До речі, якщо вже говорити про уламки могутньої колись Партії Регіонів, то не можна не відзначити майже ідеальне втілення у життя плану псевдорозколу. Маргінальне збіговисько почало працювати на два фронти. Солодка парочка Мураєв – Рабінович, яка нібито розчарувалася у вчорашніх товаришах та їхніх методах класової боротьби, не вилізає з телевізора і грається у правдорубів. Цікаво, що обидва використовують для цього не лише власні телеканали, не гребуючи запрошеннями від умовного 1+1. Іноді виходить дійсно показово.
БЕНЕфіс Рабіновича на каналі Коломойського
Стара ж гвардія продовжує існувати у звичному ключі. Інцидент за участю Юрія Бойка та Олега Ляшка, який і бійкою-то соромно називати, був потрібен для тимчасового відвернення уваги від реальних дій. Вілкул-молодший вже навіть не приховує того, що його однопартійці готові в разі чого витягнути на протести сотні тисяч людей по всій країні. Причому таки дійсно витягнути, а не пообіцяти і швиденько звернути усе за кілька днів, як зробив це невдаха Мураєв та його пригодовані бомжі "профсоюзи". Репетиція масових акцій протесту в столиці не може не тішити донецько-криворізьку мафію, адже необхідну «картинку» все ж вдалося створити, а те, що пишуть у соцмережах про 130 грн та не чисельність протестуючих, то таке.
Колишній голова СБУ пан Валентин Наливайченко та колишній топ-дипломат Маркіян Лубківський - зірки "протестів"
Хто програє від цього псевдорозколу? Правильно, електорат. Соціологічні опитування показують, що в разі проведення дострокових виборів у найближчий час до парламенту потраплять обидві сторони "конфлікту". Але конфлікту-то ніякого нема! І люди, які голосуватимуть за Мураєва та Рабіновича як «гідну» противагу старій гвардії, дивитимуться на братання учорашніх "ворогів" і ламатимуть собі голови: коли ж їх надурили, тоді чи зараз? Правильна відповідь – в обох випадках.
Не варто забувати і про те, що наступного року за логікою мають відбутися чергові місцеві вибори. Цілком логічно, що "протестанти" вже стелять собі соломку у найбільш цікавих містах та областях. Особливо весело має бути на Лівобережжі, де традиційні методи роботи з електоратом - а-ля роздача гречки - працюють як швейцарський годинник. Якщо вдасться повноцінно запустити цей механізм, то навіть умовному Борису Філатову, чий перший рік в якості бургомістра вийшов несподівано багатим на успіхи, не доведеться спати спокійно і думати про автоматичне збереження поточної посади. А про людей та партії, які пролізли до місцевих рад, що називається, "на тоненького", і говорити в цьому контексті не варто. Рейтинг – річ дуже непередбачувана, не забувайте про це.
Насправді зараз не так вже й важливо, хто вийде переможцем з цього "тренування". Правда в тому, що люди, які погодилися взяти участь у масовці за сто тридцять гривень на душу населення, програють в будь-якому випадку. І це, знаєте, зовсім не тішить.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець