Хвороба простору. Звідки беруться герої паркування

Героъ серед нас / Andrii Bezpalyi‎ via Facebook

Оглядач Без Табу аналізує причини появи феномену «героїв паркування», називає винних та робить невтішні висновки.

Дурні та дороги є одвічними проблемами абсолютно усіх територій, що входили до складу СРСР після Другої світової війни. Нічого дивного в цьому немає, оскільки дурість є, була та буде надто вже заразною. Але ці дві основні проблеми породили купу дрібніших похідних, вирішувати які частенько буває неймовірно складно. За канонічний приклад цілком можна узяти поточну ситуацію з паркуванням та паркувальними місцями.

Чи задумувалися ви колись над тим, чому в Західній Європі подібні питання останнім часом навіть не піднімалися? Швидше за все таки не задумувалися, бо інакше б знали про те, як громадяни Євросоюзу цінують усе, що мають. Ті ж голландці, наприклад, століттями день у день ведуть боротьбу з морем навіть не за квадратні кілометри, а за квадратні метри території, що легко може бути затопленою через особливості рельєфу. І на велосипеди вони пересіли не лише через бажання не псувати навколишнє середовище шкідливими викидами. Просто через нестачу вільного простору пересуватися містами двоколісним транспортом значно швидше та раціональніше, ніж чотириколісним.

Ситуація на півдні мало чим відрізняється від ситуації на півночі. У багатьох містах вистачає настільки вузеньких вуличок, що навіть дві малолітражки суто фізично не зможуть розминутися під зустрічного руху. Про те, щоб кинути машину у непризначеному для цього місці, навіть мови не йде. І не лише тому, що поліція майже гарантовано оштрафує за подібну нахабність. Просто місцеві – от же ж дивина – думають не лише про себе. А суворість законів тут таки дійсно не компенсується тим, що їх необов’язково дотримуватися.

Львів / фото - паблік Герои парковки

Українці ж, нажаль, ніколи особливо не цінували свій особистий простір. Не цінують його вони навіть зараз, коли частину цього простору намагається відкусити зловісний сусід. Такої кількості абияк припаркованих деінде автомобілів зараз навіть у Азії не зустрінеш. А у Києві, Полтаві (чи будь-якому іншому місті) – будь ласка, особливо у дворах багатоповерхівок. Поставити машину прямісінько на новенький газон? Будь ласка. Поставити машину на в’їзді/виїзді з двору та заблокувати рух? Нема питань, буде зроблено. Поставити машину під самісінькі двері під’їзду та створити суттєву перепону для матусь з дітьми у візках та інвалідів? Можемо, вміємо, практикуємо.

Звичайно, окремі діячі це роблять не через ненависть до оточюучих, а виключно в силу власної розумової недолугості. Але тоді виникає питання до тих людей, що масово видають водійські посвідчення розумово відсталим.

Київ. Історичний центр міста

Що характерно, представники вікової категорії 60+ (так, їх серед автолюбителів лишилося мало, але вони все ще існують) подібним чином майже не грішать. Чому? А тому, що радянські злидні вплинули на них в часи, коли вони змушені були не один рік відкладати гроші не лише на новенькі Жигулі, але й на місце під сонцем у гаражному кооперативі. В ті часи гараж був не розкішшю, а засобом збереження автомобіля від зовнішніх подразників – матеріали, з яких робилися машини, були настільки неякісними, що днище умовної Комбі могло заіржавіти та прогнити буквально за кілька років постійного перебування на вологому повітрі. А машина ця за умов фінансової скрути та мізерної середньомісячної зарплатні не просто куплялася на віки – в ідеалі вона мала послужити щонайменше трьом поколінням водіїв.

Реакція водійської спільноти на антипаркувальні ініціативи київської мерії

Сучасні ж автолюбителі звикли брати від життя максимум і бажано - подешевше, якщо взагалі не безкоштовно. Вони не бачать сенсу в облаштуванні великих автостоянок, бо за користування ними треба платити щомісяця певну суму. А у власному дворі паркуватися можна і безкоштовно. За схожою логікою у наших краях і будівництво великих підземних або надземних парковок у центральних районах великих міст мало хто підтримує. Навіщо, мовляв, вкладати в це купу грошей, якщо на центральному проспекті можна зупинитися навіть під знаком «Зупинка заборонена»? Поліція все одно не штрафуватиме, бо вміє входити в становище – іноді безкоштовно, іноді зовсім не задарма.

Не стоять у сторонці й забудовники, що проектують будинки на сотні квартир, але при цьому планують не більше десяти паркомісць на прилеглій території. Міська влада, отримавши хабаря, на це не тільки закриває очі, але й всіляко стимулює.

Цікаво, чи можна в таких умовах говорити про реальну боротьбу з корупцією? Навряд чи. Дійсно, як лікар, що не здатний вилікувати нежить, зможе впоратися з пухлиною мозку?

P.S. Чи потрібно нагадувати, якщо влада не зможе вирішти проблему, її почнуть вирішувати ті, хто має свій особливий погляд?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!