Хто стане президентом: Як розуміти останні соціологічні рейтинги

Вибори близько / Богдан Процишин, спеціально для Без Табу

Оглядач Без Табу розповідає, що можна зрозуміти з результатів жовтневого соціологічного опитування Центру Разумкова, а також пояснює – чому вірити, а чому ні.

Соціологічні опитування – річ кумедна, але все ж корисна. Більшість даних, наданих упередженими та не дуже конторами, в реальному часі видаються схожими на статистичне сміття. Але пізніше цікаво передивлятися викладки та накладати їх фоном на ключові події на момент збирання думок.

У випадку зі свіжим опитуванням Центра Разумкова навіть чекати довго не треба – вистачило і майже двох тижнів від закінчення «польових робіт» до публікації результатів. І тут варто звернути увагу на декілька цікавих деталей.

Деталь перша: президент та його оточення тримають ситуацію в країні під контролем

Що б не робив Петро Порошенко, як би не розчаровував іноді тих, хто повірив в нього влітку 2014-го, але частка електорату, що ставиться до діючого голови держави більш-менш позитивно, є аномально великою для наших реалій.

Жоден з чотирьох попередників на четвертий рік президентської каденції не міг похвалитися рейтингом довіри у 24,8 відсотки, і не лише через те, що суцільний скепсис як явище для пострадянського українця є нормою. Довіра до уряду та парламенту на рівні відповідно 19,8 та 13,8 відсотків теж дещо дивує.

Той факт, що повністю дії гаранта виконання Конституції, Кабінету Міністрів та Верховної Ради схвалюють лише 6,7%, 3,2% та 2,9% в відповідно, може опустити найзапекліших оптимістів з небес на землю. Але правда, в тому, що Центру Разумкова, як не дуже-то й лояльній з відомих причин до Порошенка та правлячої коаліції БПП+НФ конторі, немає сенсу якось завищувати ці цифри. Тому показники дійсно можуть бути близькими до реальних. Але не всюди.

Деталь друга: старі зв’язки все ще відіграють важливу роль

Цікаво, чи багато сучасних виборців знають та/або пам’ятають про те, що найвідоміший, мабуть, український центр соцдосліджень ще з кінця минулого сторіччя певний час очолював Анатолій Гриценко?

Так-так, мова про того самого екс-міністра оборони, який без особливих успіхів брав участь у двох останніх президентських виборах, а зараз є лідером «Громадянської позиції». Про цю політичну силу у більшості регіонів знають небагато, а в деяких областях місцеві осередки відсутні як клас через неможливість достукатися до сердець, душ та мізків тутешнього електорату. Мріяти про потрапляння до парламенту дев’ятого скликання начебто не доводиться навіть в рожевих мріях.

І тут «разумковці» раптово малюють ГП в результатах жовтневого опитування рейтинг у 8,9% - нижче за БПП та «Батьківщину», але вище за всіх інших. Так, треба брати до уваги те, що уламки колишньої Партії Регіонів необхідно сприймати як один потенційний блок, і щонайменше 15,4% ймовірних голосів (сумарний результат «Опозиційного блоку» та партії імені Рабиновича-Мураєва-Добкіна) вже виводять маргіналів у лідери. Але «Громадянській позиції», яка на Лівобережжі, скажімо, і сотні тисяч голосів не отримає, намалювали забагато.

Президентський рейтинг самого Гриценка у 7,2% виглядає більш реалістично, але навіть якщо цей прогноз справдиться, то такого рівня підтримки навіть для третього місця за два роки не вистачить.

Висновок можна зробити лише один: не треба сприймати всерйоз спроби соціологів прорекламувати колишнього колегу чи начальника. Можливо, вони таким чином просто хочуть потішити його поранене его. Хоча завдяки подібним домальовкам дехто хоча б дізнається про існування ГП.

Деталь третя, найважливіша: імітація Майдану 3.0 жодним чином не вплинула на електоральні вподобання

Соціологічне опитування проводилося в період з 6 по 11 жовтня – саме в той час, коли кожне поважне інформаційне джерело не просто поспішало повідомити про майбутній «багатотисячний мітинг», але й висловлювало власну експертну думку. І навіть попри тяжіння пересічного українця до спорадичного бунтарства та здебільшого негативне ставлення до державних інституцій і влади зокрема (не забувайте, президенту, уряду та парламенту не довіряють значно більше людей, ніж довіряють) рейтинги хедлайнерів протесту ледве не до проміжку статистичної погрішності вписувалися. Так, ще два тижні тому, коли переважна більшість прибічників акції народного невдоволення у головних дійових особах ще не розчарувалася.

Скажімо, об’єднання начебто праворадикальних сил (до якого входять несумісні в принципі між собою «Свобода», «Правий Сектор» та «Національний Корпус») як раніше не дотягували до прохідного порогу у 5 відсотків, так і зараз перебувають поруч, але таки не над ним (4.2%). Про «Рух нових сил» – політичну партію на чолі з Міхеїлом Саакашвілі – соціологи навіть не згадують окремо. Це говорить лише про одне: станом на першу декаду жовтня 2017-го рейтинг РНС не дотягував навіть до трьох відсотків.

Лідери протесту, як ми вже знаємо, не домоглися майже нічого, тому причин для підвищення їхньої популярності просто нема. Цікаво, як тепер почуваються горе-прогнозисти, що пророчили тоді ще безіменній «партії Міхо» рейтинг в районі 12-13 відсотків та реальну боротьбу з БПП? Рожеві мрії знову розбилися об скелі реальності, бо методи грузинського пілігрима в Україні не працюють.

І все-таки цікаво буде подивитися на результати цього соціологічного опитування, скажімо, за два роки, в розпал передвиборчої кампанії.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!