Оглядач Без Табу розтлумачує вже нині легендарний твіт Дональда Трампа та порівнює президента США з однією з найрозумніших тварин у світі
Американський політикум і раніше нагадував вулик, мешканці якого невгамовно гудять вранці, вдень, ввечері і навіть вночі. А зараз, коли в черговий пакет антиросійських санкцій перебуває на стадії почергового ухвалення, про спокій та тишу годі мріяти. Повторення історій з часів першої президентської каденції Рональда Рейгана є неминучим, Росію ось-ось підженуть до краю прірви, як це було колись з СРСР… Проте бентежить одне: все складалось надто вже ідеально.
Точніше кажучи, усе йшло немов по маслу, доки Дональд Трамп не прокинувся вранці 25 липня в поганому настрої. Сорок п’ятому за ліком президенту США традиційно схотілося написати щось резонансне на своїй сторінці в твіттері. Резонансне і при цьому конкретне (не забувайте, над розгадкою значення слова covfefe британські вчені та інші зацікавлені люди ламають голови вже не перший місяць). Треба ж було в цей момент згадати новому мешканцю Білого дому про Україну – державу, через яку фактично і почалася серія дієвих антиросійських санкцій. Згадати і звинуватити офіційний Київ у спробі завадити йому перемогти на президентських виборах.
Дипломат Дмитро Кулеба іронічно відзначає геополітичні зміни
На перший погляд може здатися, що першу особу Америки нечиста сила затягнула до якоїсь чергової теорії змови. Справді, як одна з найбідніших країн Європи може виконувати роль стрілочника на такому рівні, причому зовсім не в поганому анекдотичному сенсі? Проте після аналізу усіх подій, що пов’язують Україну з американськими виборами, починає вимальовуватися логічний ланцюжок фактів, що чітко дають зрозуміти: диму без вогню не буває. А твіт Дональда Трампа – це зовсім не covfefe, а слова мстивої та злопам’ятної людини.
Чи пам’ятаєте ви, як минулої осені народний депутат Сергій Лещенко разом з головним редактором «Української правди» Севгіль Мусаєвою зненацька оприлюднили частину чорної бухгалтерії Партії Регіонів? Тоді всі звертали увагу перш за все на представників українських і російських ЗМІ, що підробляли на колишню правлячу еліту за чималенькі гонорари. Ім’я соратника Дональда Трампа та відомого піар-менеджера Пола Манафорта випливло тут нібито випадково у числі багатьох інших, і більшість незацікавлених спостерігачів віднесла припинення його участі в президентській кампанії близького друга як своєрідні «супутні збитки». Збоку це дійсно було схоже на знахідку археологів-аматорів, що шукали в полі власну стару схованку на чорний день, але раптом надибали скіфське золото. Проте, все не так просто, як здається.
Тодішній віце-президент США і права рука президента-демократа Барака Обами Джо Байден побоювався ймовірної перемоги Трампа (і робив це цілком небезпідставно, як виявилося). Одним з атлантів, які намагалися тримати на своїх плечах увесь процес перетворення одіозного медіамагната на президента, був якраз Пол Манафорт, і вивести його з гри необхідно було чужими руками. На щастя, на роль своєрідного Луки Бразі вчасно підвернулася нова українська влада, яка хотіла всебічної підтримки, але іноді працювала надто вже неохайно, лишаючи сліди після дрібних злочинів. Настільки дрібних, що в цивілізованому світі великі політики до такого вже майже не опускаються.
Холодний розрахунок Джо Байдена спрацював на сто відсотків. Спочатку на Банковій і Грушевського «повелися» на його очевидні погрози: не будете, мовляв, співпрацювати – не отримаєте ані фінансової допомоги, ані політичної підтримки, ані дулі з маком. Заради справедливості, звичайно, варто зауважити, що іншого виходу з цієї ситуації офіційний Київ не мав – на дворі все ж війна, а воювати без союзників ризиковано, особливо коли захищаєшся, а не атакуєш. Механізм було запущено, і досягнення кінцевої мети стало справою техніки.
Цікаво, що в якості «рупору сумління» було обрано Сергія Лещенка. Це зараз народний депутат від БПП любить гратися у плюралізм думок, а тоді він рухався нога в ногу з партійною лінією. Не треба чіпати Ахметова? Добре, не будемо, а власну принциповість можна сховати подалі. Треба розгойдати ситуацію в Дніпропетровську за допомогою чуток про бажання Коломойського створити Єврейську народну республіку? Без проблем, і неважливо, що чутки ці брехливі від початку до кінця. От і в історії з Полом Манафортом його використали, нехай і не дуже обережно.
Велика гра
Вихід є
А тепер давайте поглянемо на очевидні фактори. По-перше, Манафорт дійсно той ще негідник, який з точки зору безпринципності навіть Сергієві Лещенку дасть сто очок фори. Рано чи пізно кара за нерозбірливість у професійних та особистих зв’язках мала його наздогнати. По-друге, Трамп переміг Клінтон і без допомоги Манафорта. По-третє, сорок п’ятий за ліком президент США – людина щонайменше злопам’ятна і не толерантна, його біографія часів активного ведення бізнесу чудово це доводить. І для Банкової це не може вважатися добрим знаком.
Мистецтво перевзутися у повітрі від політолога Тараса Березовця
Власне кажучи, зустріч Трампа із Порошенком в форматі drop-in натякає на це прямо. Якби Дональд Трамп схотів поговорити з українським колегою по-справжньому (а говорити там було про що), то час він би знайшов. Але не схотів, бо, схоже, таки мав на це причини. І не забув старі образи.
Що в такій ситуації робити Україні? Видати Трампу на поталу Лещенка? Ні, просто чекати. На наше щастя, американська влада – це не лише президент, і щонайменше Конгрес вже ухвалив новий пакет дійсно жорстких антиросійських санкцій. Проте оптимізму в цілому якось стало меншати.
Дональд Трамп – як той слон (символ республіканської партії, а справжній), що пам’ятає всі подіїї свого життя. Тому записи Трампа в соцмережах – не те, чим здаються на перший погляд.
P.S. І це ще Трамп не бачив що писав у соцмережах про нього голова МВС Арсен Аваков. Чи бачив?
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець