Автор Без Табу розповідає про причини, чому 9 травня 2018 у Дніпрі не сталося масових заворушень та пояснює – чому вони таки стались минулого року, робить комплімент владі та передрікає смерть «побєдобєсію».
Минулого тижня доводилося висловлювати занепокоєння з приводу створення потенційно небезпечної ситуації в Дніпрі. Там примудрилися звести на один день заходи, присвячені черговій річниці перемоги у Другій світовій (точніше, Великій Вітчизняній - за місцевою версією) війні, та фінал кубку України з футболу.
Примара одеського побоїща 2 травня 2014-го ширяла над містом кілька днів, найбільш кмітливі дніпряни заздалегідь запланували собі дозвілля на природі подалі від епіцентру майбутніх подій. Проте в підсумку вийшло так, що події розвивалися за найменш ймовірним сценарієм. Один з очільників місцевої поліції Володимир Богоніс виглядав неймовірно щасливим, повідомляючи пресі про те, що серйозних сутичок вдалося уникнути нібито за допомогою залучення додаткових сил правоохоронців. Проте насправді на руку копам зіграв збіг непередбачуваних обставин, який дозволив запобігти повторенню минулорічного скандалу. Що з сталось?
По-перше, обіцяна армія тітушок до обласного центру майже не доїхала, хоча ще у вівторок деякі дніпровські перевізники нібито зняли з маршрутів частину мікроавтобусів і надіслали їх до провінції для доставки «бойової підтримки». Чому в Дніпрі не висадився довгоочікуваний криворізький десант, ще доведеться з’ясовувати. А в інших районах любителів легкої поживи переважно утримали від поїздки місцеві активісти та небайдужі громадяни.
Діди зробили свою справу / dp.informator.ua
По-друге, численні вболівальники Динамо та Шахтаря – головні потенційні жертви маргіналів – не стали скупчуватися в окремо взятому районі міста. Хтось пішов гуляти найдовшою щонайменше в Україні набережною, хтось поїхав досліджувати околиці та промзони не без допомоги місцевих гідів, хтось просто сховався від спеки в найближчих кафе. До головної «гарячої точки» - монументу Слави на іншому кінці проспекту Яворницького – візитери вирішили не пхатися від гріха подалі.
По-третє, в Україні цього дня активність проросійських та прорадянських сил взагалі була мінімальною. Київ можна винести за дужки, там завжди відбувається щось для телевізійної картинки. Але за словами присутніх на марші «безсмертного полку» особливого загострення не спостерігалося навіть у столиці – так, скрутили кілька десятків навіжених та проґавили запуск в повітря кількох кульок з георгіївськими стрічками. Де-не-де адепти «побєдобєсія» навіть на вулиці не ризикнули масово виходити.
У копів все під контролем / dp.informator.ua
Тож фактично найбільші проблеми дніпровській поліції створив «Союз радянських офіцерів». Цим «своїм серед чужих, чужим серед своїх» і так останнім часом несолодко, оскільки міськрада за мотивами минулорічних подій звела фінансування ветеранських і псевдоветеранських організацій майже до нуля. А тут копи ще й не дали покласти величезний пам’ятний знак з розряду забороненої символіки до пам’ятника генералу Пушкіну (пояснення для немісцевих: до танку на перехресті біля обласної лікарні). Втім, сили виявилися нерівними від самого початку і конфлікт швиденько стих.
Навіть об’єднані дніпровсько-київсько-донецькі ультрас під час запланованого маршу від площі Героїв Майдану до стадіону не створили більше проблем, ніж варто було очікувати. Показовий момент трапився біля готелю «Україна», де чимало звичайних любителів футболу очікували на гравців «Шахтаря». Колона фанатів спокійно пройшла повз них під акомпанемент вибухів піротехніки, хоча ще кілька років тому подібне сусідство неодмінно призвело б до бійки. Проте перемир’я є перемир’я навіть на такому рівні. Поліції, звісно ж, перепало між ділом, а півтора десятки ультрас ненадовго опинилися за ґратами. Проте давайте говорити відверто: ці збитки були передбачуваними і неминучими.
Фанати отримують обіцяний адреналін / dp.informator.ua
Висновок напрошується лише один: міська влада несподівано для себе заробила не лише кілька плюсів до карми, а й дала декому привід говорити про професійний підхід до проведення одразу двох масових заходів. Невідомо, кому належать головні заслуги в тому, що зазвичай не надто гостинний і не дуже туристичний Дніпро зумів догодити майже всім гостям. Але все минулося майже ідеально, якщо не рахувати проблем з електрикою на стадіоні перед початком матчу. В порівнянні з попереднім кубковим фіналом, який проводився тут дев’ять років тому, хаосу було значно менше. Звичайно, останнє речення не стосується гри команди київського Динамо.
Втім, після початкової ейфорії доводиться згадати і про закон Гупти: якщо все виглядає надто добре, то це неправда. Точніше, все виглядало надто погано минулого року. І версія, згідно якої напад на учасників АТО біля монументу Слави був потрібен виключно як привід для зміни місцевого керівництва МВС, стає все більш правдоподібною з кожним днем. А в травні 2018-го необхідності в кадрових пертурбаціях начебто не було. Тому не було і заворушень та інших справді надзвичайних ситуацій. Дніпро не повторив долю Одеси чотирирічної давнини, і це головне.
Мінімальна кількість ряджених 70-річних псевдоветеранів та інших совкових атрибутів, в свою чергу, наштовхнула на дійсно оптимістичну думку: невже «культ побєди» здатний зійти нанівець за кілька років, якщо влада наважиться скасувати державний вихідний 9 травня? Жарти жартами, але пацієнт вже зараз швидше живий, ніж мертвий. І навіть мислити починає більш-менш адекватно, а не категоріями кремлівської пропаганди.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець